Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України

у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 9 березня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 13 листопада 2009 року щодо засудженого,

вироком Апеляційного суду Херсонської області від 13 травня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Арзні Республіка Вірменія,

особи без громадянства й постійного місця проживання, такого, що з 19.06.2000 року відбуває на території Російської Федерації покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років, призначеного вироком Мінводського міського суду Ставропольського краю РФ від 26.12.2000 року,

засуджено за п. "а" ст. 93 КК України 1960 року до покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 15 вересня 2009 року цей вирок у частині обчислення початку строку відбуття покарання скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд для усунення неточності у вирахуванні строку відбуття покарання в порядку ст. ст. 409, 411 КПК України.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 13 листопада 2009 року визначено обчислювати строк відбування ОСОБА_5 покарання за вироком Апеляційного суду Херсонської області від 13 травня 2009 року з 13 травня 2009 року, тобто з моменту його проголошення.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, просить ухвалу апеляційного суду змінити, визначивши початок строку відбування покарання з 26 червня 2008 року, тобто з моменту, коли компетентними органами Російської Федерації ОСОБА_5 було тимчасово видано правоохоронним органам України для проведення дій у кримінальній справі по обвинуваченню у вчиненні ним на території України злочину, передбаченого п."а" ст. 93 КК України 1960 р.

У касаційній скарзі засуджений просить ухвалу апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд або змінити її, визначити початок строку відбування покарання за вказаним вироком з 15 лютого 2002 року, посилаючись на те, що з цього часу він тримався під вартою у даній справі, відбуваючи на території Російської Федерації покарання у виді позбавлення волі на 15 років, призначеного вироком Мінводського міського суду Ставропольського краю РФ від 26.12.2000 року.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Ковтун Н.Я., яка не підтримала касаційне подання та вважала безпідставними доводи касаційної скарги, а рішення апеляційного суду - законним й обґрунтованим, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання та касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не підлягають задоволенню з таких підстав.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_5 про те, що у даній справі він тримався під вартою з 15 лютого 2002 року, тобто з дати ухвалення Білозерським районним судом Херсонської області рішення про обрання щодо нього запобіжного заходу, не заслуговують на увагу, оскільки за цим судовим рішенням він, як на території України, так і Російської Федерації не затримувався і під вартою не тримався.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_5 з 19.06.2000 року відбував в установах виконання покарань Російської Федерації призначене йому вироком Мінводського міського суду Ставропольського краю від 26.12.2000 року покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років (т. 1, а.с.185).

Згідно з даними, які містяться у клопотанні про тимчасову видачу ОСОБА_5, у ньому не порушувалося питання про його розшук та взяття під варту для видачі відповідно до вимог ст. ст. 60, 61 чи 61-1 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, яка набула чинності для України 14 квітня 1995 року і застосовується у відносинах України з Російською Федерацією.

Відповідно ж до положень ст. 61-2 вказаної Конвенції та Протоколу (997_018) до неї 1997 року (ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/ 98-ВР (140/98-ВР) ) час тримання під вартою особи, взятої під варту відповідно до положень статей 60, 61, 61-1 цієї Конвенції, у випадку її видачі зараховується до загального строку тримання під вартою, передбаченого законодавством Договірної Сторони, якій цю особу видано.

З огляду на те, що ОСОБА_5 тримався під вартою з інших підстав доводи його касаційної скарги про необхідність визначення початку строку відбування покарання за вироком Апеляційного суду Херсонської області від 13 травня 2009 року з 15 лютого 2002 року, не ґрунтуються на положеннях вказаного міжнародного договору та кримінально-процесуального законодавства України.

Безпідставними є і твердження касаційного подання прокурора про те, що обчислення цього строку належало рахувати з 26 червня 2008 року, тобто з моменту коли компетентними органами Російської Федерації ОСОБА_5 було тимчасово видано правоохоронним органам України для проведення дій у кримінальній справі по обвинуваченню у вчиненні ним на території України злочину, передбаченого п."а" ст. 93 КК України 1960 року, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 24.04.2008 року Генеральною прокуратурою Російської Федерації задоволено запит Генеральної прокуратури України про тимчасову видачу ОСОБА_5 з урахуванням гарантії Генеральної прокуратури України про своєчасне повернення засудженого на територію Російської Федерації для відбування призначеного йому покарання вироком Мінводського міського суду Ставропольського краю від 26.12.2000р. (т.2, а.с. 121).

Згідно з вимогами ст. 78-1 Конвенції про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року однією з обов’язкових умов тимчасової видачі особи, яка відбуває покарання у вигляді позбавлення волі на території запитуваної сторони є зобов’язання запитуючої сторони утримувати цю особу під вартою і повернути її у встановлений строк.

Отже, ОСОБА_5 тримався під вартою на території України на підставі домовленості між компетентними органами Російської Федерації й України відповідно до положень вказаної Конвенції, а не у зв’язку з обранням щодо нього запобіжного заходу в цій справі. Тому апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав, передбачених зазначеним міжнародним договором та ст. 338 КПК України, для зарахування цього строку в строк відбуття покарання, призначеного вироком Апеляційного суду Херсонської області від 13 травня 2009 року.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 13 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5 –без зміни.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_5 у вчинені інкримінованого йому злочину за обставин, викладених у вироку підтверджується сукупністю зібраних та перевірених у судовому засіданні доказів, яким дана правильна юридична оцінка, що не оспорюється у касаційних скаргах.

Разом з тим суд, обчислюючи засудженому початок строку відбуття покарання з 15 лютого 2002 року не мотивував своє рішення чому саме з цієї дати він обчислив строк покарання, оскільки з матеріалів справи вбачається, що з 15 лютого 2002 року ОСОБА_5 не перебував під вартою по даній справі, а відбував покарання на території Російської Федерації за вироком Мінводського міського суду Ставропольського краю від 26 грудня 2000 року та в Україну виданий 10 липня 2008 року лише тимчасово на строк розгляду кримінальної справи щодо нього.

Не прийняв до уваги суд і положення Конвенції "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах" (997_009) , вчиненої в м. Мінську 22 січня 1993 року.

За таких обставин, вирок щодо ОСОБА_5 у частині обчислення строку відбуття покарання підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд для усунення неточності у вирахуванні строку відбуття покарання в порядку ст.ст. 409, 411 КПК України.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 395- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу потерпілої ОСОБА_6 задовольнити частково.

Вирок апеляційного суду Херсонської області від 13 травня 2009 року щодо ОСОБА_5 у частині обчислення строку відбуття покарання підлягає скасуванню, а справа направленню на новий судовий розгляд для усунення неточності у вирахуванні строку відбуття покарання в порядку ст.ст. 409, 411 КПК України.

.