Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 9 березня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_5,

встановила:

вироком Куйбишевського районного суду м. Донецька від 20 жовтня 2008 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянина України,

раніше не судимого, засуджено,

- за ч.1 ст. 122 КК України (в редакції 2001р.) на 2 роки позбавлення волі;

- за ч.3 ст. 101 КК України (в редакції 1960р.) на 5 років позбавлення волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 42 КК України (в редакції 1960р.) визначено остаточне покарання 5 років позбавлення волі.

Ухвалою апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2009 року вирок скасовано, ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 71 КПК України, а кримінальну справу щодо нього провадженням закрито.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_5 визнано винним і засуджено за те, що він 22.10.1998р., будучи у стані алкогольного сп’яніння та перебуваючи на АДРЕСА_1, на ґрунті особистих неприязних стосунків наніс удари руками і ногами ОСОБА_6 в різні частини тіла, спричинив останньому тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок чого потерпілий помер.

Того ж дня, ОСОБА_5, знаходячись у вищезазначеному місці в м.Донецьку, на ґрунті особистих неприязних стосунків, умисно наніс удари руками і ногами ОСОБА_7 у голову та інші частини тіла, спричинивши потерпілому тілесні ушкодження середньої тяжкості.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, просить вирок і ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 скасувати у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, а справу направити на новий судовий розгляд. Посилається на те, що суд не встановив направленість умислу ОСОБА_5 на спричинення тілесних ушкоджень, чим порушив ст. 334 КПК України. Апеляційний суд у порушення ст. 377 КПК України не дав відповіді на доводи апеляції прокурора щодо м’якості покарання та доводам засудженого щодо неправильного його засудження за ч.3 ст. 101 КК України. Вважає, що ОСОБА_5 перебував у розшуку до моменту його затримання 11.12.2007р., а тому застосування ст. 49 КК України є неправильним. При призначенні ОСОБА_5 покарання суд не врахував, що він вчинив тяжкий злочин і щиро не покаявся.

Заслухавши доповідача, прокурора Морозову С.Ю., яка вважала за необхідне задовольнити касаційне подання частково, судові рішення скасувати і справу направити на новий апеляційний розгляд, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Висновки суду щодо обставин вчинення ОСОБА_5 злочинів, передбачених ч.1 ст. 122 КК України (в редакції 2001р.), і ч.3 ст. 101 КК України (в редакції 1960р.) у касаційному поданні не заперечується.

Однак, суд апеляційної інстанції, керуючись ст. 71 КПК України, необґрунтовано звільнив ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

В ухвалі апеляційний суд послався на те, що на час розгляду ним справи з моменту вчинення злочину пройшло 10 років 5 місяців 19 днів.

При цьому суд вказав, що відповідно до п.4 ч.1 ст. 48 КК України (в редакції 1960р.) особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо минуло 10 років з дня вчинення нею злочину, за який згідно з законом може бути призначено більш суворе покарання, ніж позбавлення волі строком на 5 років. Санкцією ч.3 ст. 101 КК України (в редакції 1960р.) передбачено покарання від 5 до 12 років позбавлення волі.

Звільняючи засудженого від кримінальної відповідальності апеляційний суд вказав, що ОСОБА_5 в період з 22.10.1998р. по 11.12.2007р., тобто до моменту його затримання, навчався, проходив службу в Збройних силах України, працював на шахті "Україна" в м. Селідово, на його утриманні знаходиться неповнолітня дитина, що свідчить про те, що він не ухилявся від слідства і суду, і не вчиняв умисних дій з метою ухилення від кримінальної відповідальності. Крім того, ОСОБА_5 не було відомо про те, що він в зазначений період знаходився в розшуку.

Але, з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Дійсно, відповідно п.4 ч.1 ст. 48 КК України (в редакції 1960р.) особу не може бути притягнуто до кримінальної відповідальності, якщо минуло 10 років з дня вчинення нею злочину, за який згідно з законом може бути призначено більш суворе покарання, ніж позбавлення волі строком на 5 років.

Відповідно до ч.3 ст. 48 КК України (в редакції 1960р.) перебіг давності зупиняється, коли особа, яка вчинила злочин, скриється від слідства або суду. В цих випадках перебіг давності відновлюється з моменту затримання особи або явки її з повинною.

Як видно із матеріалів справи, злочин, передбачений ч.3 ст. 101 КК України (в редакції 1960р.), ОСОБА_5 вчинив 22.10.1998р.(т.2 а.с.219), але з 08.01.1999 року по 21.02.2000 року, тобто 1 рік 1 місяць 15 днів, він перебував у розшуку (т.2 а.с.59-63,т.1 а.с.203). Висновок суду про те, що ОСОБА_5 не знав про його розшук непереконливі, оскільки, як видно із показань його батьків від 28.11 та 9.12.2008 року, він 25.11.1998р. пішов із дому і більше не з’являвся, і де він знаходиться вони не знають (т.1 а.с.179,199).

Тому, висновок апеляційного суду про те, що на час розгляду ним справи з моменту вчинення злочину пройшло 10 років 5 місяців 19 днів є неправильним, оскільки на час розгляду справи апеляційним судом, з урахуванням зупинення перебігу давності, з моменту вчинення злочину минуло 9 років 4 місяці 14 днів.

За таких обставин, ухвала апеляційного суду в частині звільнення ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності за ч.3 ст. 101 КК України (в редакції 1960р.), як така, що постановлена з порушенням вимог ст. 48 КК України (в редакції 1960р.), підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд.

При новому розгляді справи, апеляційному суду необхідно врахувати вимоги закону про давність притягнення до кримінальної відповідальності і прийняти законне і обґрунтоване рішення.

Доводи у поданні про те, що апеляційний суд не дав оцінки доводам апеляції прокурора щодо м’якості призначеного ОСОБА_5 покарання, підлягають перевірці при новому апеляційному розгляді справи.

Враховуючи наведене, керуючись ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

Касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Донецької області від 10 квітня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд в той же суд в іншому складі.