Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 9 березня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 19 листопада 2009 року,

Вироком Городнянського районного суду Чернігівської області від 23 вересня 2009 року

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Лашуки Городнянського району Чернігівської області, раніше не судимого в силу ст. 89 КК України,

було засуджено:

за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією засобів вчинення злочину;

за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 332 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією засобів вчинення злочину.

На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 6 місяців з конфіскацією засобів вчинення злочину, а на підставі ст. 75 КК України його звільнено від призначеного покарання з іспитовим строком 3 роки та покладено на нього обов’язки, передбачені ст. 76 КК України.

ОСОБА_5 визнаний винним і засуджений за те, що він у 2008 році в м. Городні Чернігівської області створив та очолив організовану злочинну групу, в яку ввійшли ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та особа, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження. Створена група протягом березня – серпня 2008 року неодноразово організовувала незаконне переправлення фізичних осіб через державний кордон України з Російської Федерації та Республіки Білорусь на територію України, і передавала їх невстановленим особам для подальшого переправлення в країни Європи. Отримані гроші ОСОБА_5 розподіляв між учасниками організованої групи.

Так, у середині березня 2008 року ОСОБА_5 розробив план переправлення в Україну групи нелегальних мігрантів з території Російської Федерації, надавши ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_9 відповідні вказівки, і вони, виконуючи відведену кожному роль, переправили через державний кордон України п’ять нелегальних мігрантів.

У середині липня 2008 року за розробленим планом ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 переправили через державний кордон України з території Республіки Білорусь чотирьох нелегальних мігрантів.

23 липня 2008 року за планом ОСОБА_5 ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 знову переправили через державний кордон України з території Республіки Білорусь чотирьох нелегальних мігрантів.

На початку серпня 2008 року за розробленим планом ОСОБА_5 особа, кримінальна справа щодо якої виділена в окреме провадження, та ОСОБА_10, виконавши всі дії для незаконного переправлення шести нелегальних мігрантів з території Російської Федерації, але злочин не довели до кінця з причин, які не залежали від їх волі.

У період з 11 по 15 серпня 2008 року ОСОБА_5 розробив план переправлення з території Республіки Білорусь через державний кордон України шістьох нелегальних мігрантів. ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під час виконання запланованих злочинних дій були затримані правоохоронними органами.

Апеляційний суд Чернігівської області 19 листопада 2009 року постановив свій вирок, яким скасував вирок місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_5 покарання і призначив йому за ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 332 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з конфіскацією засобів вчинення злочину, а за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 27, ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 332 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки з конфіскацією засобів вчинення злочину.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_5 апеляційним судом визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 6 місяців з конфіскацією засобів вчинення злочину. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність призначеного йому апеляційним судом покарання тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості, просить пом’якшити покарання, призначене за вироком цього суду, застосувавши вимоги ст. 75 КК України. Вказує також на те, що апеляційним судом не були враховані обставин, які пом’якшують покарання.

Заслухавши доповідь судді, висновок прокурора Яковенко Р.І. про відсутність підстав до задоволення скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши викладені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає.

Висновки суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні вказаних у вироку злочинів відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам і в касаційній скарзі не оспорюються.

Що стосується призначення засудженому покарання, то, на думку колегії суддів, вирішення цього питання апеляційним судом відповідає положенням ст. 65 КК України.

Вирішуючи питання про призначення покарання ОСОБА_5, апеляційний суд урахував характер, ступінь тяжкості злочинів, дані про його особу та обставини справи, які впливали на вид і розмір призначеного покарання. Суд урахував роль та ступінь участі засудженого в злочинних діях, а також наслідки вчиненого. Обставин, що обтяжують покарання не встановлено. Обставинами, що пом’якшують покарання, суд визнав - щире каяття та визнання вини, що давало підстави для призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі, яке за своїм розміром наближене до нижчої межі санкції статті, за якою він визнаний винуватим.

Наявність на утриманні засудженого, як він стверджує в касаційній скарзі, двох неповнолітніх дітей, хворої матері та сестри не можуть бути безумовною підставою до застосування ст. 75 КК України. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_5 та попередження нових злочинів.

Посилання засудженого на те, що у вироку апеляційного суду вказана стаття 223 ч.2 КК України, за якою йому не пред’являлось обвинувачення, безпідставні, оскільки це не відповідає тексту рішення апеляційного суду щодо нього.

Порушень кримінально-процесуального законодавства, які б істотно вплинули на правильність прийняття рішення у справі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України,

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 19 листопада 2009 року щодо нього - без зміни.