Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні 5 березня 2010 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними поданням прокурора і скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Донецької області від 2 листопада 2009 року, яким засуджено

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

неодноразово судимого, останнього разу –

22 січня 2009 року за ч. 1 ст. 263 і ч. 4 ст. 70 КК

України на шість років позбавлення волі з конфіскацією

всього майна, яке є його власністю,

за ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України на десять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за ч. 1 ст. 187 КК України на чотири роки позбавлення волі, на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів на одинадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього мана, яке є його власністю, а на підставі ч. 4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_5 визначено остаточне покарання – дванадцять років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він 19 грудня 2007 року після опівночі, будучи в нетверезому стані, перебуваючи в автомобілі таксі, під керуванням ОСОБА_6, із метою заволодіння майном останнього та його вбивства з корисливих мотивів напав на потерпілого і з заднього сидіння прицільно вистрілив йому в голову з саморобного пістолета моделі "АТМАС-STARTER". Проте куля зрикошетила в скроню потерпілому і той з легкими тілесними ушкодженнями з короткочасним розладом здоров’я зумів вискочив із автомобіля. У салоні автомобіля ОСОБА_5 заволодів майном потерпілого на 173 грн. 69 коп.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування вироку щодо ОСОБА_5 і направлення справи на новий судовий розгляд. Стверджує, що винуватість засудженого у вчиненні розбійного нападу і замаху на вбивство потерпілого з корисливих мотивів за обставин, зазначених у вироку, доведена і сумнівів не викликає, але суд не вказав у своєму рішенні ознаки діянь засудженого, які утворюють склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України. Вважає, що суд допустив істотне порушення вимог ст. 334 КПК України.

Засуджений ОСОБА_5 скаржиться на безпідставне визнання його винуватим у замаху на вбивство. Визнає, що вчиняв напад на таксиста з метою заволодіти грошима. Вважає, що його винуватість у замаху на вбивство потерпілого не доведена. Тому просить вирок змінити і пом’якшити йому покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, яка не підтримала доводи касаційного подання, просила залишити вирок без зміни, а касаційну скаргу засудженого без задоволення, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи касаційних подання прокурора і скарги засудженого, колегія суддів не вбачає підстав для їх задоволення.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у розбійному нападі та замаху на вбивство потерпілого відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується розглянутими в судовому засіданні доказами і є обгрунтованими.

Установлено, що ОСОБА_5, перебуваючи на задньому сидінні автомобіля таксі, яким керував ОСОБА_6, напав на останнього і навмисно з близької відстані зробив прицільний постріл у голову потерпілого.

Зазначені обставини встановлені показаннями самого засудженого на досудовому слідстві і в суді, висновками судово-медичних експертиз про виявлення у потерпілого вогнепального кульового поранення правої лобно-скроневої ділянки, а також даними, що зафіксовані в протоколах огляду місця події та відтворення обстановки й обставин події за участю засудженого і потерпілого.

На досудовому слідстві і в судовому засіданні ретельно перевірялись твердження ОСОБА_5 про те, що він тільки налякав потерпілого пістолетом, що постріл у салоні автомобіля таксі відбувався випадково. Проте такого характеру пояснення засудженого не дістали підтвердження.

Так потерпілий ОСОБА_6 неодноразово пояснював, що в той момент, коли він повернув голову до засудженого з тим, щоб одержати розрахунок за проїзд, то побачив у себе перед очима дуло пістолета. Тут же пролунав постріл. Куля попала йому в праву скроню. Відчуваючи втрату свідомості, стверджував потерпілий, він неймовірними зусиллями зумів вискочити із автомобіля та зробивши рух назад, вихопив ключ і побіг.

Даних про те, що потерпілий міг обмовляти засудженого чи був упереджений щодо нього, не виявлено.

Тому твердження засудженого про те, що він учинив розбійний напад на таксиста і не вчиняв замаху на його вбивство об’єктивними доказами не підтверджено і вони обгрунтовано визнані судом безпідставними.

Оцінюючи об’єктивну сторону складу злочину, суд, як видно з мотивувальної частини вироку, послався на те, що ОСОБА_5, стріляючи з близької відстані в голову потерпілого, усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачав настання його смерті і бажав цього результату. Злочинний результат не настав з причин, які не залежали від ОСОБА_5. Поранення виявилось не смертельним і потерпілий зумів вискочити з автомобіля. Такі дії за своїми ознаками утворюють склад злочину, передбачений ст. 15, п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України.

Кваліфікація злочинних дій винуватого за ч. 1 ст. 187 КК України є правильною і в колегії суддів сумнівів не викликає. Рішення суду вмотивоване, ознаки цього діяння зазначені.

Під час досудового слідства і розгляду справи в суді вимоги норм КПК України (1001-05) були дотримані.

При вирішенні питання про призначення ОСОБА_5 покарання суд виконав положення ст. 65 КК України. З достатньою повнотою враховано характер і ступінь підвищеної суспільної небезпечності вчинених засудженим злочинів, усі дані про його особу й обставини, які пом’якшують покарання, в тому числі ті, на які має місце посилання в касаційній скарзі.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційні подання прокурора і скаргу засудженого ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Донецької області від 2 листопада 2009 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.