Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 4 березня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 листопада 2008 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6,

вказаною постановою кримінальну справу щодо

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимого

та

ОСОБА_6,

ІНФОРМАЦІЯ_2, не судимого,

обвинувачуваних за ч.1 ст. 186 КК України, закрито із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру у виді передачі під нагляд батьків на підставі ст. 105 КК України.

В апеляційному порядку дана постанова не переглядалася.

Органами досудового слідства встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 25 січня 2008 року, близько 7 години 45 хвилин, біля гаражів по АДРЕСА_1 з кишені потерпілого ОСОБА_7 відкрито викрали мобільний телефон, чим завдали потерпілому збитків на суму 885 грн.

Вони ж, 24 лютого 2008 року, приблизно об 11 годині, повторно, за попередньою змовою між собою, відкрито викрали у потерпілого ОСОБА_8 одяг, чим завдали потерпілому збитків на загальну суму 91 грн.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи фактичних обставин справи та правильності кваліфікації дій ОСОБА_5 та ОСОБА_6, посилається на неправильне застосування кримінального закону, оскільки суд не визначив їм тривалості заходів виховного характеру. У зв’язку з наведеним просить скасувати постанову суду, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора про підтримку подання, перевіривши матеріали справи в межах подання, колегія суддів вважає, що касаційне подання підлягає задоволенню з таких підстав.

Висновки суду щодо доведеності винності ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їм злочину та кваліфікація їх дій за ч.1 ст. 186 КК України у касаційному порядку не оскаржуються.

Разом з тим, доводи, викладені у касаційному поданні прокурора, щодо неправильного застосування судом кримінального закону є слушними.

Відповідно до вимог ст. 105 КК України, неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. При цьому суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені у частині 2 цієї статті.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було визнано винними у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 186 КК України, та застосовано до них примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд батьків.

Згідно роз’яснень, як містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" (v0002700-06) , тривалість заходів виховного характеру встановлюється судом з урахуванням конкретних обставин справи та мети виправлення неповнолітнього. Цей нагляд має здійснюватися, як правило, не менше 1 року.

Всупереч зазначеним роз’ясненням, суд при вирішення питання про застосування до ОСОБА_5 та ОСОБА_6 примусового заходу виховного характеру не встановив його тривалості, що, відповідно до ст. 371 КПК України, є неправильним застосуванням кримінального закону.

За таких обставин постанова суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати наведене і прийняти обґрунтоване рішення відповідно до вимог закону.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Постанову Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 18 листопада 2008 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_6 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.