Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 4 березня 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на судові рішення щодо нього.

Вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 червня 2009 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 серпня 2009 року,

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше неодноразово судимого, востаннє 21 листопада 2008 року за ч. 2 ст. 185 КК України на два роки позбавлення волі, звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки,

засуджено за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на п’ять років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_4 призначено остаточне покарання – п’ять років один місяць позбавлення волі.

ОСОБА_4 визнано винним у тому, що він, за обставин, викладених у вироку, 8 квітня 2009 року незаконно придбав, зберігав, переніс з метою збуту особливо небезпечний наркотичний засіб – опій ацетильований, вагою у перерахунку на суху речовину 0,080 г, а також незаконно збув цей наркотичний засіб ОСОБА_5

У касаційній скарзі засуджений посилається на істотні порушення кримінально-процесуального закону, зокрема, на те, що суд на порушення вимог ст. 299 КПК України не роз’яснив йому порядок та наслідки скороченого розгляду справи, також зазначає про порушення його права на захист, і те, що апеляційний суд розглянув апеляцію без його участі, крім того, в скарзі йдеться про те, що, на думку засудженого, обвинувальний висновок не затверджено прокурором. Просить судові рішення щодо нього скасувати, а справу – направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, в судовому засіданні ОСОБА_4 повністю визнав себе винним у вчиненні злочину, за який його засуджено, у зв’язку з чим інші докази судом не досліджувались відповідно до вимог ст. 299 КПК України.

Дії ОСОБА_4 за ч. 2 ст. 307 КК України кваліфіковано правильно.

Як видно з матеріалів справи, в судовому засіданні головуючий з’ясував, чи правильно розуміє підсудний зміст фактичних обставин справи, чи немає сумнівів у добровільності та істинності його позиції, а також роз’яснив йому, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Тому доводи касаційної скарги засудженого про недотримання судом вимог ст. 299 КПК України колегія суддів вважає безпідставними.

Щодо доводів засудженого про те, що обвинувальний висновок затверджений не заступником прокурора Науменком В.В., а іншою особою, є необґрунтованими, оскільки підстав вважати, що підпис, при затвердженні обвинувального висновку, поставлено не ОСОБА_6, немає (а.с. 130).

Не заслуговують на увагу і доводи засудженого про порушення його права на захист. Як видно з матеріалів справи, під час судового розгляду справи інтереси підсудного ОСОБА_4 за його заявою захищав адвокат ОСОБА_7 (а.с. 142, 143).

Доводи засудженого про порушення кримінально-процесуального закону в зв’язку з розглядом апеляційним судом справи без його участі не ґрунтуються на законі.

Так, згідно з вимогами ст. 354 КПК України суд першої інстанції викликає до суду апеляційної інстанції засудженого якщо в апеляції ставиться питання про погіршення його становища, а відповідно до ст. 358 КПК України засуджений, що утримується під вартою, підлягає обов’язковому виклику в апеляційний суд, коли про це надійшло його клопотання.

Як видно з матеріалів справи, апеляції, в якій би йшлося про погіршення становища засудженого, не надійшло, та клопотання ОСОБА_9 про його виклик в апеляційний суд також відсутнє.

При призначенні ОСОБА_4 покарання суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу підсудного, обставини, що пом’якшують покарання і призначив мінімальне покарання, передбачене в санкції ч. 2 ст. 307 КК України, та із застосуванням ст. 69 КК України, не призначив додаткове покарання у виді конфіскації майна. Це покарання є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок при перевірці судових рішень щодо ОСОБА_4 у касаційному порядку не виявлено.

Оскільки передбачені ч. 1 ст. 398 КПК України підстави для скасування або зміни судових рішень щодо засудженого відсутні, колегія суддів не вбачає підстав для призначення справи до розгляду з обов’язковим повідомленням осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,-

у задоволенні касаційної скарги засудженого ОСОБА_4 відмовити.