Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 4 березня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Херсонської області на вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 1 вересня 2009 року, яким

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

раніше судиму 17.04.2009 року за ч.1 ст. 162 КК України

до покарання у виді штрафу в сумі 1190 грн.,

засуджено за ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки, зі звільненням її на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 3 роки та покладенням на неї судом обов’язків, передбачених п.п.3, 4 ч.1 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

ОСОБА_5 визнано винною та засуджено за те, що вона 20 липня 2009 року, приблизно о 11 годині, проникнувши до АДРЕСА_1, таємно викрала гроші в сумі 350 грн., чим спричинила потерпілій ОСОБА_6 матеріальну шкоду на зазначену суму.

У касаційному поданні прокурор ставить питання про скасування постановленого судового рішення у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі винної внаслідок м’якості. Вважає, що засудженій остаточне покарання повинно бути призначене на підставі ст.ст. 71, 72 КК України. Вказує на безпідставність застосування до засудженої ст. 75 КК України. Просить справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання слід задовольнити з таких підстав.

Згідно ст. 398 КПК України неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі винного є підставою для скасування вироку в касаційному порядку.

Так, відповідно до ст. 71 КК України та п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) , якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, то суд на підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

В п.10 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз’яснено, що у разі засудження особи за злочин, вчинений у період невідбутого покарання за попереднім вироком, та призначення покарання, яке згідно з ч.3 ст. 72 КК України за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд, незважаючи на це, має застосувати вимоги ст. 71 КК України і призначити за сукупністю вироків остаточне покарання. У такому випадку суд визначає остаточне покарання у виді сукупності невідбутої частини покарання за попереднім вироком та покарання за новим вироком, ухваливши рішення про їх самостійне виконання.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 раніше було засуджено вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 17 квітня 2009 року за ч.1 ст. 162 КК України до штрафу в сумі 1190 грн., який на час винесення вироку від 1 вересня 2009 року не сплачено. Новий злочин, передбачений ч.3 ст. 185 КК України ОСОБА_5 вчинила 20 липня 2009 року, тобто у період невідбутого покарання у вигляді штрафу 1190 грн. за попереднім вироком від 17 квітня 2009 року.

За таких обставин, враховуючи вищезазначені вимоги кримінального закону та роз’яснення пленуму Верховного Суду України, ОСОБА_5 необхідно було призначити покарання не тільки за ч.3 ст. 185 КК України, а й за сукупністю вироків на підставі ст.ст. 71, 72 КК України.

Крім того, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Як убачається з вироку суду, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд послався виключно на те, що підсудна щиро розкаялася у вчиненому, посередньо характеризується.

Разом із тим, суд не звернув уваги, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.

Зокрема, суд при призначенні покарання в достатній мірі не врахував, що вчинений засудженою злочин є тяжким; ОСОБА_5 раніше притягувалась до кримінальної відповідальності за злочин, пов’язаний з незаконним проникненням до житла особи; шкоду, яку було заподіяно ОСОБА_5 потерпілій ОСОБА_6 не відшкодовано.

Тому доводи прокурора в касаційному поданні про неправильне застосування кримінального закону та надмірну м’якість призначеного ОСОБА_5 покарання є слушними і підлягають задоволенню.

Отже, вирок суду підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого суд має звернути увагу на допущені недоліки, усунути їх і у разі доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй злочину, призначене їй покарання слід вважати м’яким.

Керуючись ст.ст. 394- 398 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Херсонської області задовольнити.

Вирок Бериславського районного суду Херсонської області від 1 вересня 2009 року щодо ОСОБА_5 скасувати, а кримінальну справу направити на новий судовий розгляд.