Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 4 березня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Полтавської області та касаційною скаргою потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 на судові рішення щодо ОСОБА_12,

вироком Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 квітня 2009 року

ОСОБА_12,

ІНФОРМАЦІЯ_1, не судимий,

засуджений за ч.3 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69-1 КК України до позбавлення волі на строк 6 років 6 місяців з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2009 року зазначений вирок залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_12 визнаний винним у тому, що він 5 квітня 2008 року, приблизно о 1 годині, керуючи автомобілем НОМЕР_1, та рухаючись по вул. 60 років Жовтня в м. Кременчук, порушив вимоги п.п. 12.3, 12.4, 12.9 Правил дорожнього руху, не прийняв своєчасних мір до зниження швидкості руху і зупинки автомобіля, та допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_13, ОСОБА_14 й ОСОБА_15, які перетинали проїжджу частину. В результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілі отримали тяжкі тілесні ушкодження, від яких загинули на місці події.

У касаційному поданні ставиться питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд у зв’язку з м’якістю призначеного засудженому покарання.

У касаційній скарзі потерпілі вказують на невідповідність призначеного ОСОБА_12 покарання тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м’якості, на необґрунтоване залишення без вирішення долі речового доказу та просять скасувати судові рішення, а справу направити на новий судовий розгляд.

У запереченні на касаційне подання та касаційну скаргу засуджений посилається на необґрунтованість доводів скаржників та просить залишити судові рішення без зміни.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, виступ захисника – адвоката ОСОБА_5, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційне подання та касаційна скарга підлягають задоволенню.

Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_12 у вчиненні даного злочину та кваліфікація його дій за ч.3 ст. 286 КК України відповідають встановленим судом фактичним обставинам справи та у касаційному порядку не оспорюються.

Разом з тим, при призначенні засудженому покарання із застосуванням ст. 69-1 КК України судом не було належним чином враховано усіх обставин вчиненого злочину, його наслідків та даних щодо особи засудженого.

Як убачається з вироку районного суду, при вирішенні питання про обрання ОСОБА_12 покарання із застосуванням ст. 69-1 КК України, суд послався на повне визнання ним своєї вини, щире каяття, повне відшкодування шкоди всім потерпілим та відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Однак висновок суду про наявність обставин, що пом’якшують покарання, не ґрунтується на матеріалах справи.

За змістом закону і у відповідності з роз’ясненнями, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України № 12 від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності" (v0012700-05) дійове каяття полягає в тому, що після вчинення злочину особа щиро покаялась, активно сприяла його розкриттю та повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду.

Щире розкаяння характеризує суб’єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється у тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Активне сприяння розкриттю злочину, як складова щирого каяття, полягає у наданні особою будь-якої допомоги в установленні невідомих обставин справи з моменту дізнання або досудового слідства.

Натомість, як свідчать матеріали справи, після вчинення наїзду на трьох пішоходів, ОСОБА_12 відмовився від проходження освідування, що постановою судді від 21 квітня 2008 року обґрунтовано розцінене як небажання його сприяти встановленню істини у справі.

Допитаний як обвинувачуваний, ОСОБА_12 винним себе не визнавав, наголошуючи на винуватості потерпілих, не погоджуючись як з постановами про призначення експертиз, так і з їх висновками за очевидності допущеного ним грубого порушення правил дорожнього руху.

Все це у сукупності з відмовою до проведення окремих слідчих дій призвело до затягування досудового слідства.

Визнаючи себе частково винним у суді, ОСОБА_12 фактично звинуватив у ДТП потерпілих, а стосовно своєї винуватості зазначив: "... це зробив мій автомобіль, за кермом якого я сидів".

Свідченням відсутності щирого каяття і в суді є факт заявлення численних клопотань з боку ОСОБА_12, що призвело до затягування розгляду справи, який тривав з 29 серпня 2008 року до 14 квітня 2009 року, тобто близько 7 місяців.

За таких обставин у суду не було підстав стверджувати про повне визнання засудженим своєї вини та його щире каяття.

Не ґрунтується на матеріалах справи і висновок місцевого суду про відсутність обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_12

Відповідно до "Інструкції про порядок направлення громадян для огляду на стан сп’яніння в заклади охорони здоров’я та проведення огляду з використанням технічних засобів" від 24.02.1995 року на наявність у особи алкогольного сп’яніння можуть вказувати такі ознаки, як: запах алкоголю з рота, нестійкість пози, порушення мови, виражене тремтіння пальців рук, різка зміна забарвлення шкіряного покриву обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці, а також заява громадян про вживання водієм спиртних напоїв.

Як убачається з матеріалів справи, одразу після вчинення ДТП свідки ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18 та інші зазначали, що поведінка ОСОБА_12 була неадекватною, він та пасажир автомобіля після ДТП сміялися між собою, від них було чутно запах алкоголю. Свідок ОСОБА_19, який оглядав засудженого в міліцейській машині одразу після ДТП, дав на досудовому слідстві аналогічні показання, а в картці виїзду швидкої медичної допомоги вказав, що поведінка ОСОБА_12 була неадекватною, порушено координацію руху та чутно запах алкоголю з роту. З протоколу допиту свідка ОСОБА_20 убачається, що приблизно за годину до ДТП він разом із засудженим випили приблизно по 0,7 л. пляшці вина.

Згідно протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану алкогольного сп’яніння від 05.04.2008 року, проведеного о 2 годині 10 хвилин лікарем-наркологом ОСОБА_21, встановлено, що ОСОБА_12 роздратований, у нього почервоніле обличчя та запах алкоголю з рота. При цьому останній відмовився від проходження експертизи на стан алкогольного сп’яніння.

Посилання суду на висновок молекулярно-генетичної експертизи, яка встановила відсутність етанолу у крові ОСОБА_12 на момент його огляду, не можна вважати переконливим, оскільки забір крові був зроблений лише 05.04.2008 року о 12 годині 30 хвилин, тобто після спливу більше 11 годин з часу вчинення ДТП, яка зберігалася неопечатаною. Комісією ж зазначено, що падіння концентрації алкоголю в крові більш ніж за 10 годин могло скласти від 1 до 1,6 % і більше, тобто, могло знизитися до рівнів, які не визначаються лабораторними дослідженнями. Аналіз цієї крові до всього був проведений лише 08.04.2008 року. Відмова ОСОБА_12 одразу після вчинення ДТП пройти перевірку на стан алкогольного сп’яніння ставить під сумнів його запевнення про те, що він не вживав алкоголь.

Зазначені докази, хоча й були досліджені судом, однак їм не було дано належної оцінки у сукупності.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, не врахував зазначених недоліків та залишив вирок щодо ОСОБА_12 без зміни.

При цьому судами залишено поза увагою положення ст. 67 КПК України, згідно якої ніякий доказ не має наперед встановленої сили, а висновки експертизи, відповідно до ст. 75 КПК України, також не є обов’язковими для суду.

За таких обставин, вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно належним чином дослідити усі докази по справі, перевірити інші доводи, викладені у касаційному поданні прокурора та касаційній скарзі потерпілих, зокрема й щодо вирішення долі речових доказів, та прийняти обґрунтоване рішення відповідно до вимог закону. Якщо під час нового розгляду справи суд дійде висновку про доведеність винності ОСОБА_12 у тому ж обсязі, то призначення йому покарання із застосуванням ст. 69-1 КК України слід вважати необґрунтованим, а саме покарання – м’яким.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Полтавської області та касаційну скаргу потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 задовольнити.

Вирок Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 14 квітня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 31 липня 2009 року щодо ОСОБА_12 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд у той же місцевий суд.