310/23/17 Про скоєння вбивства через необережність - 22.05.2018 Прийняття

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу представника потерпілих - адвоката ОСОБА_1 на вирок Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 04 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12016080130005112, за обвинуваченням

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1), такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Бердянського міськрайонного суду Запорізької області

від 04 травня 2017 року ОСОБА_3 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК до обмеження волі на строк 4 роки.

Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_3 на користь: потерпілої ОСОБА_4 12672, 19 грн на відшкодування матеріальної, 100000 грн моральної шкоди та 8000 грн процесуальних витрат; ОСОБА_2 - 29699, 77 грн матеріальної, 100000 грн моральної шкоди та 2000 грн процесуальних витрат.

Згідно з вироком ОСОБА_3 вчинив вбивство через необережність за таких обставин.

29 жовтня 2016 року близько 20:00 у кафе-барі "Наливайка"

на вул. Волонтерів, 51в у м. Бердянську між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які перебували у стані алкогольного сп'яніння, виник конфлікт, під час якого ОСОБА_3, не передбачаючи можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, завдав ОСОБА_5 удару кулаком по обличчю (в ділянку верхньої губи), від якого потерпілий не утримався на ногах та впав на спину, вдарившись правою стороною потилиці об кахельну підлогу, внаслідок чого отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Цього ж дня ОСОБА_5 було госпіталізовано, а 03 листопада 2016 року о 14:55 від отриманих тілесних ушкоджень потерпілий помер.

Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 11 жовтня 2017 року вирок щодо ОСОБА_3 залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі представник потерпілих - адвокат ОСОБА_1 порушує питання про скасування постановлених у справі судових рішень та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що: складений у справі обвинувальний акт не відповідає вимогам кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК (4651-17) ); ОСОБА_3, завдаючи удар потерпілому, діяв із прямим умислом, а тому його дії за ч. 1 ст. 119 КК кваліфіковано неправильно, що у свою чергу призвело до призначення м'якого покарання; в діях засудженого наявний склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК; апеляційний суд не звернув уваги на ці доводи адвоката, належним чином не мотивував свій висновок про залишення його апеляційної скарги без задоволення, а отже ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Потерпілий ОСОБА_2 та його представник - адвокат ОСОБА_1 підтримали касаційну скаргу.

Засуджений ОСОБА_3 у режимі відеоконференції заперечував проти задоволення касаційної скарги та просив судові рішення залишити без зміни.

Прокурор вважає, що касаційна скарга адвоката задоволенню не підлягає та просив судові рішення щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

При цьому відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Таким чином, переглядаючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходить із встановлених судовими інстанціями фактичних обставин справи.

У кримінальному провадженні щодо ОСОБА_3 судовими інстанціями встановлено, що в зазначені у вироку день, час та місці між засудженим та потерпілим, які перебували у стані алкогольного сп'яніння, виник конфлікт, під час якого ОСОБА_3 завдав ОСОБА_5 одного удару кулаком в область верхньої губи, від чого потерпілий не утримався на ногах, впав на спину та ударився потиличною частиною голови об кахельну підлогу, внаслідок чого отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких у подальшому помер.

Зазначені дії ОСОБА_3 місцевий суд (з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції) розцінив як вбивство з необережності та кваліфікував за ч. 1 ст. 119 КК.

Колегія суддів погоджується саме з таким правозастосуванням, оскільки воно ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, і водночас вважає безпідставними доводи у касаційній скарзі представника потерпілих про те, що, завдаючи удар потерпілому, засуджений діяв із прямим умислом, а тому в його діях наявний склад злочину, передбаченого ч. 2

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював правову позицію про те, що умисне тяжке тілесне ушкодження є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Суб'єктивна сторона вбивства через необережність характеризується лише необережною формою вини у вигляді злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості.

Розмежування цих складів злочинів здебільшого здійснюється за їх суб'єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.

Як видно з матеріалів справи, між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які перебували у стані алкогольного сп'яніння, виник конфлікт, під час якого ОСОБА_3 ударив потерпілого кулаком в обличчя (в область верхньої губи). Від удару потерпілий не утримався на ногах та впав на спину, вдарившись правою стороною потилиці об кахельну підлогу, отримавши тяжкі тілесні ушкодження, від яких настала його смерть.

Згідно з висновками експерта та його показаннями смерть потерпілого ОСОБА_5 настала від закритої тупої травми голови з крововиливом у м'які тканини потиличної області справа, перелому потиличної кістки справа з крововиливом під оболонки головного мозку та забоєм речовини лівої півкулі головного мозку, отриманих при падінні потерпілого назад із положення стоячи після придання тілу пришвидшення в результаті удару в область верхньої губи та удару потиличною частиною голови об поверхню підлоги. Крім того, у потерпілого виявлено тілесні ушкодження у вигляді крововиливу та рани на слизовій оболонці верхньої губи, які могли виникнути від удару кулаком і кваліфікуються як легкі тілесні ушкодження, які не спричинили розладу здоров'я, що свідчить про невелику силу удару, оскільки не було відриву ніг потерпілого від полу.

Під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_3 він показав та розповів про обставини заподіяння ним тілесних ушкоджень потерпілому, що підтверджується відповідним протоколом, а згідно з висновком експерта тілесні ушкодження, від яких настала смерть ОСОБА_5, могли бути завдані за обставин та умов, указаних ОСОБА_3 під час слідчого експерименту.

Показання засудженого, а також свідків інциденту в кафе-барі, дані протоколів відповідних слідчих дій, висновки та показання експерта свідчать про те, що ОСОБА_3, завдаючи під час конфлікту потерпілому

ОСОБА_5 з невеликою силою одного удару в область верхньої губи, не передбачав можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (падіння потерпілого з подальшим ударом головою об підлогу і внаслідок цього спричинення тяжких тілесних ушкоджень, від яких настала його смерть), хоча повинен був і міг їх передбачити, діючи з більшою обачністю. Умислом ОСОБА_3 не охоплювалося заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті потерпілого, то в його діях вбачається необережна вина у вигляді злочинної недбалості.

Отже, наведене свідчить про правильну кваліфікацію дій ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 119 КК.

Крім того, щодо доводів у касаційній скарзі представника потерпілих з приводу неправильної, на його думку, кваліфікації дій засудженого, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно зі ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Суд вправі вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Право змінити обвинувачення, висунути додаткове належить лише прокурору.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_3 обвинувачувався у вчиненні вбивства ОСОБА_5 з необережності, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК.

Під час судового розгляду прокурор не змінював обвинувачення та не висував додаткового.

У ході розгляду справи в межах пред'явленого обвинувачення вину ОСОБА_3 повністю підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами.

Покарання засудженому ОСОБА_3 призначено згідно з вимогами ст. 65 КК у межах, установлених у санкції частини статті Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини КК, із врахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання. Також призначене засудженому покарання за своїм видом і розміром відповідає його меті, визначеній ст. 50 КК.

Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. При цьому судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті. Таких порушень у кримінальні справі щодо ОСОБА_3 Суд не встановив.

Що стосується доводів у касаційній скарзі адвоката про те, що обвинувальний акт не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, то колегія суддів вважає їх неприйнятними.

Питання відповідності обвинувального акта вимогам КПК (4651-17) з огляду на положення ст. 314 КПК вирішує суд першої інстанції під час підготовчого судового засідання.

Як видно з матеріалів справи (ухвала місцевого суду від 02 лютого

2017 року, т. 1, а.с. 49), місцевий суд перевірив відповідність обвинувального акта вимогам ст. 291 КПК і, не знайшовши підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК, відмовив у задоволенні клопотання потерпілих ОСОБА_4, ОСОБА_2 та їх представника - адвоката ОСОБА_1 про повернення прокурору обвинувального акта щодо ОСОБА_3 та призначив судовий розгляд.

Суд апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду ретельно перевірив зазначені доводи представника потерпілих і визнав їх необґрунтованими.

Колегія суддів не знаходить підстав для іншого висновку.

Апеляційний суд, як убачається з ухали від 11 жовтня 2017 року, перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі адвоката ОСОБА_1, надав на них вичерпні відповіді та обґрунтовано залишив її без задоволення, належним чином мотивувавши свій висновок із цього приводу. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Не вбачаючи підстав для скасування або зміни судових рішень, ураховуючи викладене, касаційна скарга представника потерпілих - адвоката ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись п. 4 параграфа 3 "Перехідні положення" розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд