Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 14 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням першого заступника прокурора Кіровоградської області на вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 травня 2009 року, яким засуджено

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

не судимого,

за ч.1 ст. 172 КК України - до покарання у виді штрафу в розмірі 510 грн., за ч.2 ст. 271 КК України - до покарання у виді обмеження волі строком на 4 роки. На підставі ст. 75 КК України його звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки та покладенням на нього обов’язків, передбачених п.п.2,3 ч.1 ст. 76 КК України. Покарання виконуються самостійно;

ОСОБА_2,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

не судимого,

за ч.2 ст. 271 КК України - до покарання у виді обмеження волі строком на 4 роки, зі звільненням його на підставі ст. 75 КК України від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки та покладенням на нього обов’язків, передбачених п.п. 2, 3 ч.1 ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 по 15 000 грн. з кожного на відшкодування заподіяної моральної шкоди.

В апеляційному порядку справа не переглядалася.

За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними та засуджено за те, що вони, перебуваючи на посадах відповідно директора та заступника директора ТОВ "Синтез-Продукт", у приміщенні мазутосховища по вул. Кільцевій, 13, в м. Олександрії Кіровоградської області встановили обладнання експериментальної установки пірокаталітичного крекінгу рідких і подрібнених твердих вугільних відходів. При цьому ОСОБА_1 у порушення чинного законодавства не створив на робочих місцях відповідні умови праці та не забезпечив додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці, а ОСОБА_2 не забезпечив вирішення питань охорони праці згідно зі своєю компетенцію та допустив до виконання робіт осіб, які не проходили відповідного навчання та перевірки знань з охорони праці.

Внаслідок неправомірних дій ОСОБА_1 та ОСОБА_2 протягом зміни 5 березня 2008 року в результаті переливу хімічної речовини з ємкості для збирання готової продукції і виливу її на землю виникла загазованість виробничої території парами бензолу, що стало причиною групового нещасного випадку, під час якого загинули працівники підприємства ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Крім того, ОСОБА_1, порушуючи законодавство про працю, в період з 15 червня 2006 року по 1 квартал 2008 року використовував найману працю 6 працівників без оформлення трудових книжок, реєстрації працівників у пенсійному фонді, податковій інспекції, центрі зайнятості, чим порушив конституційні права зазначених осіб.

У касаційному поданні прокурор, не оспорюючи кваліфікації дій засуджених та доведеність їх вини у вчинених злочинах, ставить питання про скасування постановленого вироку у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочинів та особам засуджених внаслідок м’якості.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що подання підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.3 ст. 61 КК України обмеження волі не застосовується до осіб, що досягли пенсійного віку.

Всупереч вимогам закону суд призначив ОСОБА_2, 1948 року народження, покарання у виді обмеження волі, хоча той на момент винесення вироку досяг 61-річного віку, а для чоловіків в Україні встановлений пенсійний вік – 60 років. Тим самим суд допустив неправильне застосування кримінального закону.

Крім того, як убачається з вироку, ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд послався на їх щире каяття та добровільне відшкодування ними завданого збитку.

Разом із тим, суд не звернув увагу, що при вирішенні зазначеного питання він має належним чином досліджувати і оцінювати всі обставини, які мають значення для справи.

Судом враховані дані про особи підсудних, які раніше до кримінальної відповідальності не притягувалися, позитивно характеризуються. Однак суд фактично залишив поза увагою суспільну небезпечність вчинених засудженими злочинів, один з яких відноситься до категорії тяжких, належним чином не врахував завдані злочином тяжкі наслідки у вигляді смерті двох осіб. Крім того, завдана моральна шкода потерпілій ОСОБА_3 на момент винесення вироку засудженими відшкодована не була.

Тому доводи прокурора в касаційному поданні про м’якість призначеного засудженим покарання колегія суддів вважає обґрунтованими.

Також, призначаючи покарання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за ч.2 ст. 271 КК України, суд без будь-якої аргументації не призначив останнім додаткову міру покарання у вигляді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю, яка передбачена санкцією зазначеної статті Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) .

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України (2341-14) , що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

Пунктом 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) (із змінами та доповненнями) судам рекомендовано при постановленні вироку обговорювати питання про застосування поряд з основним покаранням відповідного додаткового.

У порушення зазначених вимог закону та постанови Пленуму Верховного Суду України судом під час винесення вироку щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 взагалі не наведені підстави непризначення останнім додаткової міри покарання, а призначено лише основну міру покарання, без будь-яких посилань на додаткову як в мотивувальній, так і в резолютивній частинах вироку.

За таких обставин, вирок суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно врахувати вищенаведене і, якщо суд дійде висновку щодо доведеності вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні зазначених злочинів, то призначене їм покарання слід вважати м’яким.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання першого заступника прокурора Кіровоградської області задовольнити.

Вирок Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 27 травня 2009 року щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.