Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 12 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, касаційною скаргою засудженої ОСОБА_5 на вирок апеляційного суду Волинської області від 12 жовтня 2009 року,

цим вироком

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку селища міського типу Гощі Рівненської області, мешканку міста Березне Рівненської області, громадянку України, такої, що не має судимості,

засуджено за ч. 2 ст. 368 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з судовою діяльністю, строком на 1 рік без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік з покладенням обов’язків, передбачених ст. 76 КК України, не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти цю інспекцію про зміну місця проживання та роботи.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 в дохід держави 200 гривень незаконного збагачення та 7 826 гривень судових витрат.

Як встановив суд, злочин було вчинено за таких обставин.

ОСОБА_5 з 12 січня 2004 року обіймала посаду судді Березнівського районного суду Рівненської області, відповідно до якої була наділена владними повноваженнями на здійснення правосуддя в кримінальних, цивільних, про адміністративні правопорушення та інших справах, віднесених законом до компетенції місцевих судів загальної юрисдикції, яке повинна була здійснювати з додержанням основних засад та порядку встановлених Конституцією України (254к/96-ВР) та відповідними процесуальними нормативними актами.

Незважаючи на ці вимоги закону, 09 липня 2007 року приблизно о 10-ій годині 50 хвилин ОСОБА_5 у службовому кабінеті Березнівського районного суду Рівненської області, розташованого по вулиці Чорновола, 11а в місті Березне, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, розпочате відносно ОСОБА_6 за ознаками ч. 1 ст. 130 КУпАП, за призначення найбільш м’якшого стягнення Ї мінімального штрафу в розмірі 270 гривень, а не стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк, одержала від ОСОБА_6 хабар – п’ятдесят гривень та картку поповнення рахунку мобільного оператора "UMC" на аналогічну суму.

11 липня 2007 року приблизно о 12-ій годині 40 хвилин у тому ж місці ОСОБА_5, повторно, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, розпочате стосовно ОСОБА_7 за ознаками ч. 1 ст. 130 КУпАП, за призначення найбільш м’якшого стягнення Ї мінімального штрафу в розмірі 270 гривень, а не стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на певний строк, одержала від ОСОБА_7 хабар в розмірі 100 гривень.

У касаційному поданні прокурор, не погоджуючись із рішенням про звільнення ОСОБА_5 від відбування покарання, просить скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд. Посилається на те, що суд не встановив й не зазначив у вироку двох і більше обставин, які б з урахуванням тяжкості злочину та особи засудженої давали підстави для призначення покарання нижче від найнижчої межі санкції статті звинувачення і звільнення від відбування покарання з випробуванням. Вважає, що одні лише дані про особу ОСОБА_5 не можуть слугувати достатніми підставами для такого звільнення. Зазначає, що за відсутності приводів (позовної заяви, заяви прокурора тощо), суд безпідставно стягнув із засудженої вартість хабарів.

У касаційній скарзі та доповненнях до неї засуджена ОСОБА_5 зазначила, що вирок ґрунтується на суперечливих показаннях свідків ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про обставини давання ними хабарів. Не були взяті до уваги показання свідка ОСОБА_8, якими спростовується факт давання ОСОБА_6 незаконної винагороди. Зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні її клопотання й не допитав як свідка ОСОБА_9, яка знаходилася в службовому кабінеті, коли, згідно з обвинуваченням, ОСОБА_7 давав їй хабара. Переконує, що органи досудового слідства сфальшували докази, зокрема, без достатніх підстав провадили щодо неї оперативно-розшукові заходи, по спливу значного проміжку часу (більше ніж через два місяці), примусили ОСОБА_6 та ОСОБА_7 обмовити її. Просить скасувати вирок та направити справу на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідача, прокурора Казнадзея В.В., який підтримав касаційне подання із наведених у ньому підстав та заперечив доводи касаційної скарги, пояснення засудженої ОСОБА_5, яка просила задовольнити її касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційних звернень, колегія суддів дійшла висновку, що касаційне подання та касаційна скарга не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Під час досудового слідства та судового розгляду справи засуджена ОСОБА_5 не заперечила, що отримала від ОСОБА_6 гроші в сумі п’ятдесят гривень і карточку поповнення рахунку оператора мобільного зв’язку на таку ж суму, а від ОСОБА_7 – сто гривень, тільки при цьому пояснювала, що ОСОБА_6 на її прохання й за її гроші придбав картку поповнення рахунку й приніс здачу, а ОСОБА_7 неправильно (завищено) сприйняв призначену йому до сплати суму штрафу.

Про те, що саме ОСОБА_5 як суддя Березнівського районного суду Рівненської області 09 і 11 липня 2007 року розглядала справи про адміністративні правопорушення, розпочаті відносно ОСОБА_6 і ОСОБА_7 за ознаками ч. 1 ст. 130 КУпАП, й наклала на них стягнення у виді мінімального штрафу – 270 гривень, убачається з матеріалів справи про адміністративні правопорушення №№ 3-2067, 3-2202 (т. 2 а. с. 142-147, 151-156).

Допитані під час досудового слідства як свідки ОСОБА_6 і ОСОБА_7 пояснили, що за постановлення цих рішень, зокрема, за те, щоб не накладати на них стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, вони з ініціативи ОСОБА_5 дали їй хабарі: ОСОБА_6 – 50 гривень та карточку поповнення рахунку на таку ж суму, а ОСОБА_7 – 100 гривень.

Те, що ОСОБА_5 одержала хабарі від ОСОБА_6 та ОСОБА_7 за наведених у вироку обставин, було зафіксовано на відеоплівку під час здійснення оперативно-розшукових заходів у службовому кабінеті засудженої. ОСОБА_6 і ОСОБА_7, коли їм показали запис, не заперечили дійсності зафіксованих на плівці обставин й, коментуючи їх, конкретизували обставини: де, коли, та за вчинення яких дій ОСОБА_5 одержала від них незаконні винагороди.

Такі ж показання ОСОБА_6 та ОСОБА_7 дали у процесі судового розгляду справи.

Із аналізу показань зазначених свідків убачається, що ОСОБА_6 і ОСОБА_7 розуміли характер та значення своїх дій та дій ОСОБА_5, усвідомлювали, який результат розгляду справ про адміністративне правопорушення для них бажаний, й, що досягти його можна, давши хабар. Упродовж усього кримінального провадження у справі ці свідки неодноразово допитувалися й давали послідовні показання, які узгоджуються з іншими доказами, що є у справі.

У зв’язку з наведеним, колегія суддів вважає надуманими посилання у касаційній скарзі про обґрунтування вироку суперечливими показаннями свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7

З огляду на зазначені обставини непереконливими слід визнати й посилання ОСОБА_5 на показання свідка ОСОБА_8, яка підтвердила версію засудженої про придбання ОСОБА_10 за кошти останньої картки для поповнення рахунку мобільного телефону. Ці показання не узгоджуються з фактичними обставинами справи, зокрема, показаннями самого ОСОБА_10, характером та логікою дій засудженої, які зафіксовані з допомогою технічних засобів під час проведення оперативно-розшукових заходів, аналізом матеріалів справи про адміністративне правопорушення, у тому числі даними про час та порядок сплати ОСОБА_10 штрафу, тотожністю дій ОСОБА_5 під час розгляду аналогічної справи щодо ОСОБА_7

Зі справи видно, що ОСОБА_10 та ОСОБА_7 ще до порушення кримінальної справи повідомили, що давали хабарі ОСОБА_5 за вчинення дій, які їй поставлені в провину. Також вони повідомили, що заяви писали добровільно, без примусу з боку працівників правоохоронних органів; пояснили причини звернення із заявами по спливу значного проміжку часу. Обставини написання заяв про злочини були з’ясовані у судовому засіданні, з цього приводу суд допитав як свідка оперативного працівника ОСОБА_11

Наведені обставини спростовують твердження засудженої про те, що ОСОБА_10 та ОСОБА_7 вимушено написали заяви про давання хабарів. Істотно не суперечить вимогам матеріального та процесуального законів й та обставина, що ці заяви були написані по спливу певного проміжку часу після злочину, оскільки свідки подали їх до моменту порушення кримінальної справи і за відсутності фактів, які б за даних обставин справи обґрунтовано викликали сумніви в щирості їх намірів.

Як убачається з матеріалів справи, зафіксовані на відеоплівці події злочинів були встановлені в рамках здіснення оперативно-розшукових заходів з використанням технічних засобів. Згідно з довідкою управління СБУ в Рівненській області ці заходи почали провадитися з 20 червня 2007 року на підставі постанови голови Житомирського апеляційного суду від 20 червня 2007 року, яка, відповідає Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" (2135-12) (т. 1 а. с. 106).

Дані про спосіб, час та місце проведення оперативно-розшукових заходів, використані при цьому технічні засоби, задокументовані результати аудіо- та відеоспостереження, органи досудового слідства оглянули й прослухали, склавши про це відповідні протоколи. У цих проколах відображено зміст записаних розмов та визначено їх учасників. Під час досудового слідства була проведена криміналістична експертиза матеріалів та засобів відеозапису, яка індивідуалізувала записані на плівці голоси, розшифрувала зміст розмов, а також встановила, що ці записи не містять ознак монтажу чи інших будь-яких спотворень (т. 1 а. с. 49-72; т. 2 а. с. 115-118, 120-122).

У зв’язку із цим твердження засудженої про те, що оперативно-розшукові заходи були проведені неправомірно, що в свою чергу призвело до отримання недопустимих доказів, є безпідставними.

Не спростовують висновків суду й посилання ОСОБА_5 на те, що суд безпосередньо в судовому засіданні не допитав як свідка ОСОБА_7 Зі справи видно, що ОСОБА_7 також допитувався під час судового слідства перед направленням справи на додаткове розслідування. Уподальшому зазначений свідок не з'явився в судове засідання з поважних причин, у зв’язку з чим суд оголосив його показання, дані під час досудового слідства (т. 4 а. с. 95 зв.-97, 136-137).

Обраний порядок розгляду доказів не суперечить вимогам процесуального закону, а тому немає підстав сумніватися в достовірності та допустимості показань свідка ОСОБА_7

Не дає достатніх підстав сумніватися в неповноті та однобічності судового слідства й та обставина, що суд не допитав ОСОБА_9 як свідка, оскільки її свідчення не спростовують сукупності доказів, що є у справі й наведені у вироку.

Визначаючи покарання, суд зважив на ступінь тяжкості та характер вчиненого діяння, зокрема невеликий розмір хабарів, одержання яких суд правильно визнав суспільно-небезпечним з огляду на те, що ці дії були вчинені суддею.

ОСОБА_5 раніше не судима, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно.

Обставинами, що пом’якшують покарання, крім відсутності даних про протиправну поведінку в минулому, суд слушно врахував, що на її утриманні знаходиться двоє малолітніх дітей.

З урахуванням цих обставин, суд дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за її поведінкою під час іспитового строку, призначивши покарання, нижче від найнижчої межі із застосуванням ст. 69 КК України зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України з випробуванням.

Доводи касаційного подання про призначення ОСОБА_5 невиправдано м’якого покарання не спростовують висновків суду, а тому не можуть бути підставами для скасування вироку.

Вирішуючи питання про стягнення в дохід держави 200 гривень, суд виходив з правової природи цих грошей. Матеріалами справи встановлено, що ці гроші нажиті ОСОБА_5 злочинним шляхом, тому відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 81 КПК України, суд обґрунтовано передав у доход держави.

У зв’язку з цим доводи прокурора про безпідставне стягнення з ОСОБА_5 вартості хабарів є необґрунтованими.

Інших причин та підстав для скасування чи зміни вироку в касаційному поданні чи касаційній скарзі не зазначено.

Керуючись ст.ст. 395 – 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

касаційне подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду Волинської області від 12 жовтня 2009 року щодо ОСОБА_5 – без зміни.