розглянула в судовому засіданні в м. Києві 12 січня 2010 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2008 року щодо ОСОБА_1

Вироком Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2008 року

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, такий, що

судимості не мав,

засуджений:

- за ч. 2 ст. 172 КК України на шість місяців арешту;

- за ч. 1 ст. 366 КК України на два роки обмеження волі з позбавленням права займати керівні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, строком на один рік;

- за ч. 2 ст. 382 КК України на два роки позбавлення волі з позбавленням права займати керівні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, строком на два роки.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_1 визначено покарання у виді позбавлення волі на строк два роки з позбавленням права займати керівні посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов’язків на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, строком на два роки.

Цивільний позов ОСОБА_2 залишено без розгляду.

Ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 20 листопада 2008 року вирок щодо ОСОБА_1 у частині його засудження за ст. 172 ч. 2 КК України скасовано із закриттям провадження у справі на підставі ст. 49 КК України.

Визначено вважати ОСОБА_1 засудженим за ст. ст. 366 ч. 1, 382 ч. 2, 70 КК України до покарання, призначеного місцевим судом. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання з трирічним іспитовим строком і покладенням на нього обов’язків, передбачених п. п. 3 і 4 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу. У решті вирок залишено без зміни.

Згідно з вироком ОСОБА_1 засуджено за вчинення таких злочинів.

Будучи депутатом Алуштинської міської ради, обіймаючи посаду директора ПП "СП Альфа-Крим", ОСОБА_1, отримавши 03 і 06 жовтня 2005 року заяви про звільнення за власним бажанням від головного бухгалтера вказаного підприємства ОСОБА_2, яка на той час була вагітною і мала неповнолітню дитину, 1996 року народження, будучи зобов’язаним відповідно до ст. 38 ч. 1 КЗпП України звільнити її в той же день, грубо порушив вимоги ст. ст. 83, 97, 115, 116 КЗпП України і 07 жовтня 2005 року незаконно, з особистих неприязних відносин, достовірно знаючи при цьому, що ОСОБА_2 не знаходилась на робочому місці в зв’язку з подачею нею заяви про звільнення, звільнив її на підставі ст. 40 КЗпП України за прогули, не виплатив їй заробітну плату за серпень і вересень 2005 року та інші обов’язкові платежі. У цей же день ОСОБА_1 склав завідомо підроблені акти від 04 жовтня 2005 року, 05 жовтня 2005 року і 07 жовтня 2005 року про відсутність ОСОБА_2 на робочому місці без поважної причини.

Продовжуючи свої злочинні дії, у жовтні 2005 року ОСОБА_1, достовірно знаючи, що ОСОБА_2 01 листопада 2004 року була прийнята на посаду головного бухгалтера ПП "СП Альфа-Крим" і працювала на цій посаді до звільнення 07 жовтня 2005 року, з особистих неприязних відносин, склав завідомо неправдивий документ – наказ ПП "СП Альфа-Крим" № 04 ОК від 01 листопада 2004 року про прийняття на роботу ОСОБА_2 на посаду бухгалтера, а також у жовтні 2005 року вніс у її трудову книжку завідомо неправдиві відомості про прийняття її на роботу 01 листопада 2004 року на посаду бухгалтера.

Крім цього, відповідно до рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 09 лютого 2006 року, що вступило в законну силу, ОСОБА_1 був зобов’язаний внести зміни до формулювання звільнення ОСОБА_2 і найменування її посади у трудовій книжці, а також виплатити їй заборгованість по заробітній платі, середній заробіток за час вимушеного прогулу і грошову компенсацію за невикористану відпустку на загальну суму 2541 грн. 06 коп.

Однак, вказане судове рішення у частині виплати заробітної плати та інших обов’язкових платежів виконано лише 17 вересня 2007 року після примусового вилучення виручки з каси підприємства Алуштинською ВДВС. У частині внесення змін до формулювання звільнення ОСОБА_2 і найменування її посади у трудовій книжці з 31 липня 2006 року та по даний час ОСОБА_1 умисно не виконано, чим потерпілій заподіяно істотної шкоди охоронюваним законом її правам і свободам.

У касаційному поданні прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий апеляційний розгляд. Посилається на неправильне застосування апеляційним судом кримінального закону, зазначаючи, що строк давності за злочин, передбачений ст. 172 ч. 2 КК України, переривався вчиненням ОСОБА_1 нового злочину середньої тяжкості, який є триваючим, що обумовило відсутність підстав для його звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України. Вказує на необґрунтованість рішення про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням. Мотивує тим, що ОСОБА_1, будучи депутатом місцевої ради, вчинив три злочини та, маючи реальну можливість виконати рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 09 лютого 2006 року, навмисно продовжує його не виконувати, чим заподіює потерпілій, яка має на утриманні двох неповнолітніх дітей, істотної шкоди.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який касаційне подання підтримав, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційному поданні доводи, колегія суддів вважає, що касаційне подання задоволенню не підлягає з таких підстав.

Вироком Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 10 вересня 2008 року ОСОБА_1 був засуджений за ст. 172 ч. 2 КК України. Цей злочин віднесено за визначеною у ст. 12 КК України класифікацією до злочинів невеликої тяжкості і за його вчинення передбачено законом покарання менш суворе, ніж обмеження волі.

У разі вчинення даного злочину особа звільняється від кримінальної відповідальності відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки.

До закінчення строку давності за даний злочин ОСОБА_1 також було вчинено й інші злочини, за які його засуджено за ст. 366 ч. 1 і ст. 382 ч. 2 КК України.

Оскільки вчинений ОСОБА_1 злочин, передбачений ст. 382 ч. 2 КК України, віднесено до злочинів середньої тяжкості, перебіг строку давності був перерваний і почав обчислюватись з дня вчинення ОСОБА_1 даного злочину.

Невиконання судового рішення (ст. 382 КК України) вважається закінченим з моменту надходження судового рішення до службової особи, яка повинна його виконувати, і строку виконання судового рішення, який встановлено законом або судом.

Перевіркою матеріалів справи встановлено, що 13 жовтня 2006 року ОСОБА_1 отримав вимогу заступника начальника державної виконавчої служби м. Алушти Шполянської Г. виконати рішення Алуштинського міського суду Автономної Республіки Крим від 09 лютого 2006 року в строк до 20 жовтня 2006 року з попередженням про кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення (т. 1, а. с. 61).

У передбачений законом строк ОСОБА_1 рішення суду виконано не було.

За таких обставин, слід визнати, що обчислення строків давності за кожний із вчинених ОСОБА_1 злочинів розпочалось з 21 жовтня 2006 року та відповідно до ч. 3 ст. 49 КК України відбувалось окремо за кожний злочин.

Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що на день апеляційного розгляду справи 20 листопада 2008 року спливли строки давності за злочин, передбачений ст. 172 ч. 2 КК України, а саме, з дня його вчинення ОСОБА_1 і до дня набрання вироком законної сили минуло два роки.

Тому суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог кримінального закону своєю ухвалою скасував вирок щодо ОСОБА_1 у частині його засудження за ст. 172 ч. 2 КК України і закрив провадження у справі на підставі ст. 49 КК України.

Крім того, суд апеляційної інстанції звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, врахувавши дані про особу засудженого, який раніше судимості не мав, позитивно характеризувався, має на утриманні малолітню дитину. Таке рішення є справедливим та відповідає загальним принципам призначення покарання.

З огляду на викладене, вважати, що суд апеляційної інстанції при апеляційній перевірці вироку неправильно застосував кримінальний закон та обрав ОСОБА_1 покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості злочинів та особі засудженого унаслідок його м’якості, як про це стверджується в касаційному поданні прокурором, підстав не вбачається.

головуючого	Кармазіна Ю.М.,
суддів	Глоса Л.Ф. і Таран Т.С.