Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 29 грудня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Великобагачанського районного суду Полтавської області від 28 листопада 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 06 березня 2009 року.

Вироком місцевого суду

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженця с. Катеринопіль

Черкаської області,

жителя с. Якимово Великобагачанського

району Полтавської області,

такого, що не мав судимості,

засуджено за ч.1 ст. 286 КК України до штрафу на суму 850 грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік.

Постановлено стягнути із ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_5 на відшкодування матеріальної шкоди 3 493 грн. 94 коп. та моральної – 500 грн., а також 500 грн. за надання юридичної допомоги.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 06 березня 2009 року апеляції засудженого та прокурора залишено без задоволення, а вирок Великобагачанського районного суду від 28 листопада 2008 року – без зміни.

Як визнав суд, 20 листопада 2005 року приблизно о 16 годині 30 хвилин ОСОБА_4, керуючи автомобілем НОМЕР_1, рухаючись автодорогою "Велика Багачка – Поділ" у напрямку с. Велика Багачка, порушив п.12.1 Правил дорожнього руху України, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення із автомобілем ВАЗ-2107, державний номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_7, який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ВАЗ-2107 ОСОБА_8 отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_4 просить судові рішення щодо нього скасувати. Як убачається зі змісту касаційної скарги, ОСОБА_4 вважає, що висновки суду про порушення ним правил дорожнього руху не відповідають фактичним обставинам справи, наводить доводи щодо зіткнення автомобілів на смузі руху його автомобіля. Вказує, що досудове та судове слідство проведено неповно, однобічно, із порушенням кримінально-процесуального закону та його права на захист.

ОСОБА_4 вказує, що судом не задоволено його клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами.

Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно не взяв до уваги подані ним документи.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги засудженого, колегія суддів вважає, що підстав для її задоволення немає.

Висновок суду першої інстанції, щодо доведеності винності ОСОБА_4 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, за обставин вказаних у вироку, стверджується сукупністю зібраних та перевірених судом доказів і є правильним.

На обґрунтування свого висновку суд підставно послався на показання потерпілого ОСОБА_8, який у судовому засіданні детально розповів про обставини дорожньо-транспортної пригоди, та повідомив, що 20 лютого 2005 року приблизно о 16 годині 30 хвилин, рухаючись у якості пасажира в автомобілі ВАЗ-2107 у напрямку м. Полтави, між селами Затін та Байрак Великобагачанського району, на їхню смугу руху виїхав автомобіль під керуванням ОСОБА_4, внаслідок чого відбулося зіткнення автомобілів, а він отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження та був доставлений до лікарні у м. Полтава. Потерпілий пояснив, що на момент дорожньо-транспортної пригоди йшов сніг та, що автомобіль під керуванням ОСОБА_4 рухався на великій швидкості.

Показання потерпілого повністю узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_7, який керував автомобілем ВАЗ-2107.

Крім того, суд, як на доказ винності ОСОБА_4, підставно послався й на показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які також стверджували, що зіткнення відбулося на смузі автомобіля ВАЗ.

Суд у вироку на підтвердження винності ОСОБА_4 підставно послався на дані, що є у протоколах огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події за участю водія автомобіля ВАЗ-2107 ОСОБА_7 та ОСОБА_4, у ході якого засуджений вказав на інше місце зіткнення ніж зафіксовано у протоколі огляду місця події, натомість ОСОБА_7 вказав на місце та пояснив, що саме там відбулося зіткнення автомобілів (на вказаному свідком місці були виявлено уламки деталей автомобілів), висновках судово-медичної, авто технічних експертиз та іншими доказами у справі, яким суд дав належну оцінку та обгрунтовано поклав в основу обвинувального вироку.

За таких обставин твердження ОСОБА_4 про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та що досудове і судове слідство проведено неповно та однобічно, позбавлені підстав.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 щодо порушення його права на захист, були предметом перевірки та не знайшли підтвердження у справі. Так, зі справив видно, що на досудовому слідстві та у суді інтереси ОСОБА_4 захищав адвокат ОСОБА_13

Злочинні дії ОСОБА_4 за ч.1 ст. 286 КК України кваліфіковані правильно.

Що стосується твердження ОСОБА_4 про те, що суд безпідставно не задовольнив його клопотання про фіксацію судового процесу технічними засобами, то як убачається із матеріалів справи фіксація судового процесу відбувалася, але записуючий пристрій зіпсувався, про що складено відповідний акт (т. 3 а/с 118-121).

Призначене винному покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, є необхідним і достатнім.

Істотних порушень кримінально-процесуального закону які б вказували на необхідність зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Крім того, доводи засудженого, аналогічного змісту були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та не знайшли підтвердження у справі. З таким рішенням погоджується й колегія суддів Верховного Суду України.

Не вбачаючи підстав для задоволення касаційної скарги засудженого, колегія суддів не знаходить підстав і для призначення справи до касаційного розгляду з викликом осіб, зазначених у ст. 384 КПК України.

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити засудженому ОСОБА_4 у задоволенні його касаційної скарги.