Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

за участю прокурора Саленка І.В.

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 29 грудня 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Автономної Республіки Крим на вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2009 року щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_5

Цим вироком

ОСОБА_4,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

громадянин України, такий, що судимості

не мав,

засуджений до позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 296 КК України на два роки шість місяців;

- за ч. 2 ст. 365 КК України на чотири роки з позбавленням права обіймати атестовані посади в системі органів внутрішніх справ строком на три роки;

- за ч. 2 ст. 189 КК України на чотири роки.

На підставі ст. 70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань за сукупністю злочинів ОСОБА_4 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк п’ять років з позбавленням права обіймати атестовані посади в системі органів внутрішніх справ строком на три роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням упродовж дворічного іспитового строку і покладенням на нього обов’язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

ОСОБА_5,

ІНФОРМАЦІЯ_2,

громадянин України, такий, що

судимості не мав,

засуджений до позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 296 КК України на два роки;

- за ч. 2 ст. 365 КК України на чотири роки з позбавленням права обіймати атестовані посади в системі органів внутрішніх справ строком на два роки;

- за ч. 2 ст. 189 КК України на три роки шість місяців.

На підставі ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим за сукупністю злочинів ОСОБА_5 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк чотири роки з позбавленням права обіймати атестовані посади в системі органів внутрішніх справ строком на два роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням упродовж дворічного іспитового строку і покладенням на нього обов’язку, передбаченого п. 2 ч. 1 ст. 76 цього ж Кодексу.

У апеляційному порядку справа не переглядалась.

Згідно з вироком ОСОБА_4 і ОСОБА_5 засуджено за вчинення таких злочинів.

16 грудня 2008 року приблизно о 03-ій год. поблизу входу в кафе "Уютне", розташованого в АДРЕСА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, будучи працівниками міліції, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, з хуліганських спонукань, яке відзначалося особливою зухвалістю, діючи групою осіб, завдали численних ударів кулаками в голову, тулуб і кінцівки ОСОБА_6, а ОСОБА_4 з тих же мотивів умисно вдарив ОСОБА_7 кулаком в обличчя.

Після цього, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, відрекомендувавшись працівниками міліції, явно виходячи за межі наданих їм прав та владних повноважень, діючи всупереч інтересам служби, продовжили насильницькі дії відносно потерпілих.

Крім того, в порушення вимог ст. 264 КУпАП без залучення двох понятих і складання протоколу ОСОБА_4 провів огляд одягу ОСОБА_6, а ОСОБА_5 – огляд одягу ОСОБА_7 Крім того, ОСОБА_5 завдав ОСОБА_7 удар кулаком в обличчя.

Після проведення огляду ОСОБА_4 і ОСОБА_5, діючи за попередньою змовою групою осіб, з використанням свого службового становища працівників міліції, вчинили вимагання грошових коштів у ОСОБА_6, заволодівши 70 гривнями, що належали потерпілому.

У результаті злочинних дій ОСОБА_4 і ОСОБА_5 було заподіяно потерпілим ОСОБА_6 і ОСОБА_7 легкі тілесні ушкодження без короткочасного розладу здоров’я.

У касаційному поданні прокурор просить вирок щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_5 скасувати у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочинів та даним про особу засуджених внаслідок м’якості, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що при призначенні ОСОБА_4 і ОСОБА_5 покарання суд не в повній мірі врахував того, що вони вчинили тяжкі злочини з використанням свого службового становища у стані алкогольного сп’яніння, не розкаялись, що унеможливлювало застосування ст. 75 КК України.

Заслухавши доповідача, думку прокурора на підтримання касаційного подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років суд вправі звільнити особу від його відбування з випробуванням, якщо з урахуванням тяжкості злочину, особи винного та інших обставин справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд призначив ОСОБА_4 і ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнив засуджених від його відбування з випробуванням. Таке рішення суд умотивував тим, що вони раніше не судились, позитивно характеризувались за місцем проживання, навчались у вищих учбових закладах, щиро розкаялись, повністю визнали вину, чим сприяли розкриттю злочинів. Крім того, суд врахував наявність на утриманні ОСОБА_4 малолітньої дитини.

Саме ці обставини, за переконанням суду, свідчили про можливість виправлення засуджених без відбування покарання.

Проте вищенаведене мотивування доцільності звільнення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, на думку колегії суддів, є сумнівним, оскільки суперечить принципу індивідуалізації та справедливості призначення покарання.

Так, суд фактично не врахував, що ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вчинили злочини в стані алкогольного сп’яніння з використанням свого службового становища, в тому числі злочин у сфері службової діяльності, який відповідно до ст. 12 КК України віднесено до категорії тяжких злочинів.

Крім того, суд зазначив про повне визнання вини засудженими та їх сприяння розкриттю злочинів. Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 упродовж досудового слідства вину не визнавали. В судовому засіданні ОСОБА_4 визнав вину лише частково, заперечивши свою причетність до заволодіння грошовими коштами потерпілого ОСОБА_6

Крім того, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не вживали заходів, спрямованих на добровільне відшкодування шкоди потерпілому ОСОБА_7 З огляду на викладене, висновок суду про щире каяття засуджених є таким, що не ґрунтується на матеріалах справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду про звільнення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням не відповідає вимогам ст. 65 КК України.

За таких обставин вирок щодо ОСОБА_4 і ОСОБА_5 відповідно до ст. ст. 372, 398 КПК України підлягає скасуванню у зв’язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочинів та особам засуджених внаслідок його м’якості, а справа - направленню на новий судовий розгляд.

При новому судовому розгляді справи необхідно перевірити правильність кваліфікації органом досудового слідства дій ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за епізодом заподіяння потерпілим легких тілесних ушкоджень за ч. 2 ст. 296 та ч. 2 ст. 365 КК України, звернувши увагу на те, що одні і ті ж дії службових осіб, які супроводжувались насильством, кваліфіковані за двома статтями Кримінального кодексу (2341-14) , що є сумнівним, а також дати правильну оцінку діям цих же осіб за епізодом заволодіння грошима ОСОБА_6, виходячи при вирішенні цього питання з роз’яснень, що містяться в п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України"Про судову практику у справах про злочини проти власності" № 10 від 6.11.2009 (v0010700-09) року.

У залежності від ухваленого рішення та за умови підтвердження обсягу обвинувачення, винними в якому ОСОБА_4 і ОСОБА_5 визнані даним вироком, суду необхідно призначити їм покарання, яке б відповідало вимогам ст. 65 КК України, оскільки покарання із застосуванням ст. 75 КК України є невиправдано м’яким.

Керуючись ст. ст. 394, 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Автономної Республіки Крим задовольнити.

Вирок Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 14 травня 2009 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 скасувати, а справу направити до того ж місцевого суду на новий судовий розгляд іншим складом суду.