Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 22 грудня 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2. на вирок апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2009 року,

вироком Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2009 року

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженець і мешканець АДРЕСА_1

був засуджений за ч. 1 ст. 121 КК України на п’ять років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2. від відбування покарання було звільнено на підставі ст. 75 КК України з випробуванням протягом трирічного строку і з покладенням на нього відповідно до ст. 76 КК України обов’язку періодично з’являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи і повідомляти ці органи про зміну місця проживання.

Цим вироком постановлено стягнути з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3. 1048,18 грн. матеріальної та 200 тисяч грн. моральної шкоди, а також на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги 2193,03 грн. витрат на стаціонарне лікування потерпілого, та на користь НДЕКЦ при ГУ МВС України в м. Києві 486,77 грн. судових витрат.

Доля речових доказів місцевим судом вирішена відповідно до положень ст. 81 КПК України.

Згідно з вироком, ОСОБА_2 засуджений за те, що 17 листопада 2008 року приблизно о 16-ій годині, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння в приміщенні гаражного боксу НОМЕР_1 гаражно-будівельного кооперативу "Либідь", що на вулиці Коноплянській, 9-а в м. Києві, на грунті особистих неприязних стосунків, які виникли під час сварки після вживання спиртних напоїв спільно з ОСОБА_3., наніс йому декілька ударів ножем в область шиї, грудної клітки та живота, заподіявши потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

На вирок місцевого суду потерпілим ОСОБА_3. була подана апеляція, в якій він просив вирок щодо ОСОБА_2. скасувати у зв’язку з м’якістю призначеного йому покарання і постановити новий вирок, яким засудити його на п’ять років позбавлення волі без звільнення від покарання з випробуванням.

Розглядаючи справу ОСОБА_2., апеляційний суд своїм вироком від 11 вересня 2009 року апеляцію потерпілого ОСОБА_3. задовольнив, вирок Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2009 року щодо ОСОБА_2. у частині призначення покарання скасував і засудив його за ч. 1 ст. 121 КК України на п’ять років позбавлення волі, залишивши в решті це судове рішення без зміни.

На вирок апеляційного суду захисник ОСОБА_1. подав касаційну скаргу, в якій просить його змінити, застосувати до ОСОБА_2. ст. 75 КК України і звільнити ОСОБА_2. від відбування покарання з випробуванням протягом трирічного іспитового строку. Своє прохання вмотивовує тим, що при призначенні його підзахисному покарання суд не врахував такої обставини як з’явлення його з явкою з повинною, неправомірної (віктимної) поведінки потерпілого, який зініціював бійку і намагався нанести засудженому удар якимось предметом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника на підтримання касаційної скарги, думку прокурора, який вважав, що вирок апеляційного суду є законним і обгрунтованим, а касаційна скарга – такою, що задоволенню не підлягає, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів підстав для її задоволення не знайшла.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_2. в умисному тяжкому тілесному ушкодженні потерпілого ОСОБА_3., небезпечному для його життя в момент заподіяння, грунтуються на наявних у справі доказах і в касаційній скарзі не оспорюються.

Дії ОСОБА_2. за ч. 1 ст. 121 КК України кваліфіковані правильно, а призначене покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України.

При його обранні апеляційний суд врахував те, що ОСОБА_2 злочин вчинив, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, і обгрунтовано визнав цю обставину як таку, що обтяжує його покарання.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_2 після вчинення злочину тривалий час переховувався від правоохоронних органів, у зв’язку з чим оголошувався в розшук, за результатом якого був установлений і затриманий, а відтак доводи касаційної скарги про те, що суд безпідставно не визнав зробленої ним явки з повинною як обставини, що пом’якшує покарання, а також не врахував як такої – його щирого каяття та активного сприяння розкриттю злочину, є такими, що не грунтуються на законі. Наразі така поведінка засудженого давала підстави вважати, що він ухилявся від явки до органу досудового слідства і тим самим не сприяв розкриттю злочину, а навпаки, перешкоджав цьому, про що обгрунтовано зазначається у вироку апеляційного суду.

Достатніх даних про те, що потерпілий зініціював бійку, про що стверджує в касаційній скарзі захисник, матеріали справи не містять, а тому доводи касаційної скарги про те, що при призначенні покарання не була врахована віктимна поведінка потерпілого, є безпідставними.

Призначене ОСОБА_2 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, а тому підстав для його пом’якшення, про що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів не знаходить.

При вирішенні цивільного позову суд обґрунтовано стягнув з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_3. 1048 грн. 18 коп. матеріальної (майнової) шкоди. Таке рішення відповідає наявним доказам та ґрунтується на вимогах закону. Наразі цивільний позов у частині моральної (немайнової) шкоди судом вирішений неправильно.

При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд мав виходити із роз’яснення, що міститься в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" № 4 від 31.03.1995 р. (v0004700-95) (із змінами, внесеними згідно з Постановою № 5 від 25.05.2001 р.), і врахувати характер та обсяг страждань (фізичних, душевних, психічних, тощо), яких зазнав позивач, зокрема, стан його здоров’я, дотримуючись при цьому засад розумності, виваженості та справедливості.

Постановляючи рішення про стягнення із засудженого на користь потерпілого 200 тисяч грн. моральної шкоди, суд не взяв до уваги наведене вище роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, внаслідок чого постановив рішення, яке не повністю узгоджується із законом, оскільки розмір морального відшкодування є завищеним.

Виходячи із засад розумності, виваженості і справедливості та враховуючи ту обставину, що від дій засудженого вкрай негативні наслідки для позивача не настали, колегія суддів у порядку, передбаченому ч. 1 ст. 395 КПК України, виходячи за межі касаційних вимог, вважає за необхідне вирок у цій частині змінити, зменшивши розмір морального відшкодування до 50 тисяч гривень.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального законодавства, які були б підставою для скасування вироку, при перевірці справи не встановлено.

Керуючись ст.ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 залишити без задоволення, але вирок Оболонського районного суду м. Києва від 15 липня 2009 року та вирок апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2009 року щодо ОСОБА_2 в порядку ч. 1 ст. 395 КПК України в частині вирішення цивільного позову про стягнення із засудженого моральної шкоди змінити, зменшивши розмір морального відшкодування на користь ОСОБА_3. до 50 (п’ятдесяти) тисяч гривень.

У решті вирок апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2009 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.