розглянувши в судовому засіданні в місті Києві 20 травня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього,

встановила:

вироком Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2006 року, залишеного без зміни ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 квітня 2007 року

ОСОБА_1, IНФОРМАЦIЯ_1народження, уродженця села Юріївки Павлоградського району Дніпропетровської області, мешканця міста Синельникова, громадянина України, раніше чотири рази судимий, останнього разу - 23 квітня 2003 року за ч. 3 ст. 185 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 04 лютого 2005 року умовно-достроково на 6 місяців,

засуджено за ч. 2 ст. 289 КК України (2341-14) до позбавлення волі на строк 7 років.

На підставі ст. 71 КК України (2341-14) за сукупністю вироків визначено остаточне покарання - позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він 24 травня 2005 року близько 2 години 30 хвилин, будучи у стані алкогольного сп'яніння, повторно, незаконно заволодів належним потерпілому ОСОБА_2 автомобілем "ВАЗ - 21013".

У касаційній скарзі, як убачається зі її змісту, засуджений ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення та направити справу на нове розслідування у зв'язку з тим, що органи досудового слідства не встановили особи, яка фактично заволоділа транспортним засобом потерпілого. Суди першої та апеляційної інстанцій не витребували документів, які підтверджують наявність у нього тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок застосування недозволених методів ведення слідства. Розгляд справи проведено з порушенням його права на захист та без фіксування процесу технічними засобами.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Свої висновки про винність ОСОБА_1 у злочині, суд обгрунтував визнавальними показаннями самого засудженого, які він дав під час досудового слідства. Хоча надалі ОСОБА_1 відмовився від цих свідчень, суд слушно визнав їх достовірними, оскільки в матеріалах справи немає об'єктивних даних, які б викликали сумніви в їх достовірності, й, крім того, вони знаходяться в фактичному та логічному зв'язку з іншими доказами, що є в справі.

Зокрема, про викрадення засудженим ключів від автомобіля й незаконне заволодіння ним убачається з показань потерпілого ОСОБА_2 Свідок ОСОБА_3 показав, що ОСОБА_1 передав йому ключі від замка запалювання, які перед тим вкрав у потерпілого, та запропонував йому керувати автомобілем, оскільки сам не міг через сильне алкогольне сп'яніння. Iз змісту показань ОСОБА_4 та ОСОБА_5 видно, що засуджений у їхній присутності висловив намір заволодіти автомобілем потерпілого, а через короткий проміжок часу вони виявили його відсутність. Про незаконне заволодіння автомобілем з-під будинку потерпілого вбачається з даних огляду місця події.

За таких обставин твердження засудженого про його непричетність до злочину є безпідставними.

Під час досудового та судового розгляду даної справи проводилися неодноразові прокурорські перевірки звернень ОСОБА_1 про застосування щодо нього недозволених методів ведення слідства, в ході яких не було виявлено об'єктивних даних, які б підтверджували їхню дійсність та достовірність (т. 2 а. с. 7, 189).

Посилаючись на результати тих перевірок, суд обгрунтовано визнав неспроможними доводи ОСОБА_1 про застосування до нього насильства з боку працівників правоохоронних органів.

Кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 289 КК України (2341-14) є правильною.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 за своїм процесуальним становищем не належав до категорії осіб, яким орган дізнання, слідчий чи суд зобов'язані були призначати захисника. Поряд з тим, коли під час досудового слідства засуджений виявив бажання мати захисника, слідчий призначив йому захисника ОСОБА_6 Згодом він відмовився від нього й захищав свої інтереси самостійно. У процесі судового розгляду справи ОСОБА_1 знову заявив клопотання про призначення йому захисника. Задовольнивши його, суд запросив захисника ОСОБА_7 (т. 1 а. с. 52, 53; т. 2 а.с. 33, 36, 44).

З урахуванням наведеного доводи ОСОБА_1 про порушення його права на захист є безпідставними.

Необгрунтованими є й твердження засудженого про нефіксування судового процесу технічними засобами, оскільки з протоколу судового засідання видно, що суд задовольнив його клопотання й з часу його подання, а саме 02 березня 2006 року, фіксував хід розгляду справи з допомогою звукозаписувального технічного засобу (т. 1 а. с. 226).

Покарання ОСОБА_1 призначено з дотриманням вимог ст. 65 КК України (2341-14) , з урахуванням тяжкості злочину, даних про особу винного та обставин, що впливають на відповідальність. Зокрема, суд зважив на негативну характеристику, незайнятість роботою, неодноразові судимості, вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння. За даних обставин засудженому обрано покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Iстотних порушень кримінально-процесуального закону, які б могли вплинути на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, в тому числі й зазначених у касаційній скарзі, не встановлено.