розглянула в судовому засіданні 24 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою адвоката ОСОБА_1 в інтересах потерпілого ОСОБА_2 та за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, на судові рішення щодо ОСОБА_3

Вироком Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 листопада 2008 року

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянина України, уродженця та мешканця м. Артемовська Донецької області, судимого 12.12.2003 року за ч.4 ст. 185, ч.2 ст. 358 КК України на 5 років позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням,

- виправдано в учиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 122, ч.2 ст. 125 КК України, за відсутністю в його діях складу злочинів.

Органами досудового слідства ОСОБА_3 обвинувачувався у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 122 КК України, за наступних обставин.

20.11.2003 року, близько 22 год., ОСОБА_3, перебуваючи на сходовому майданчику біля квартири АДРЕСА_1, на підставі давніх неприязних стосунків з батьком ОСОБА_2 під час сварки умисно завдав останньому декілька ударів кулаками в голову, а коли той впав, - декілька ударів ногами по тулубу, спричинивши тілесні ушкодження у виді крововиливів в оболонку лівого ока, на обличчі, лівому плечі, грудній клітині, в поперековій області зліва, які відносились до легких тілесних ушкоджень, та забій лівої нирки і струс головного мозку, які відносились до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я.

Окрім того, 03.09.2004 року, близько 22 год., будучи в стані алкогольного сп'яніння, ОСОБА_3 у тому ж місці біля квартири № 23 на підставі неприязних стосунків з батьком ОСОБА_2 під час сварки умисно, через поріг завдав потерпілому удар кулаком в область лоба, а потім, схопивши потерпілого обома руками за передпліччя, різко смикнув, підставив підніжку, від чого ОСОБА_2 впав у вітальню квартири. Тоді ОСОБА_3 завдав лежачому на підлозі ОСОБА_2 не менше 10 ударів ногами по голові і не менше 10 ударів ногами по тулубу, спричинивши крововиливи під оболонку лівого ока, на обличчі, грудній клітині, струс головного мозку, забій виличної області зліва, які відносились до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров’я, та закриті перелами 8-10 ребер зліва, які відносились до тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Виправдовуючи ОСОБА_3, Артемівський міськрайонний суд Донецької області у вироку від 24 листопада 2008 року, аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, дійшов висновку, що вони не підтверджують винуватості ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 122 КК України, оскільки ОСОБА_3 20.11.2003 року та 03.09.2004 року діяв у стані необхідної оборони з метою захисту як особистих, так і ОСОБА_4 та неповнолітнього ОСОБА_5 охоронюваних законом прав та інтересів, гарантованих ст.ст. 30, 50 Конституції України щодо недоторканості житла. Тобто суд визнав, що ОСОБА_3 заподіяв ОСОБА_2 зазначені вище тілесні ушкодження, попереджаючи протиправне насильницьке вторгнення його та ОСОБА_6 яка приєдналася до нього, в житло, а саме в належну ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1, і кожного разу ОСОБА_3 діяв у стані необхідної оборони, що відповідно до ч.5 ст. 36 КК України виключало злочинність діяння.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 10 лютого 2009 року виправдувальний вирок щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.

У касаційному поданні прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, доводить, що судові рішення щодо ОСОБА_3 підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд у зв’язку з істотним порушенням місцевим судом вимог кримінально-процесуального закону. Зокрема, зазначає, що при зміні прокурором обвинувачення у порядку ст. 277 КПК України постанова до матеріалів справи не долучалася, її копії учасникам процесу не вручалися. Вказує, що потерпілий ОСОБА_2 був не згоден з новим обвинуваченням, проте суд не звернув на це уваги і досліджував обставини справи за зміненим обвинуваченням, чим суттєво порушив права потерпілого. Стверджує про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, внаслідок чого суд безпідставно виправдав ОСОБА_3 за ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 122 КК України.

У касаційній скарзі адвокат ОСОБА_1 в інтересах потерпілого ОСОБА_2 стверджує, що місцевим судом не було взято до уваги всіх обставин справи, внаслідок чого суд передчасно дійшов висновку про наявність в діях ОСОБА_3 необхідної оборони. Надаючи свій аналіз доказам, ОСОБА_1 вказує на однобічність і неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Просить судові рішення щодо ОСОБА_3 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги і касаційного подання, колегія суддів вважає, що у їх задоволенні необхідно відмовити з наступних підстав.

Оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, то суди першої та апеляційної інстанцій прийняли законні та обґрунтовані рішення про невинуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 122 КК України.

Матеріали справи свідчать про те, що зібрані докази були повно та всебічно досліджені судом і належно оцінені у вироку, а всі можливості для одержання додаткових доказів вичерпані.

Як убачається з цих матеріалів, рішення суду про виправдання ОСОБА_3 у зв'язку з відсутністю в його діях складу злочинів, передбачених ч.2 ст. 125, ч.1 ст. 122 КК України, є правильним.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 323 КПК України, оскільки в його основу покладено належні й допустимі докази, досліджені в судовому засіданні, яким суд дав належну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності, а саме: показаннях ОСОБА_3, потерпілого ОСОБА_2, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, оголошених в судовому засіданні показаннях свідка ОСОБА_5, даних протоколів огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події, висновках судово-медичних, комісійних судово-медичних експертиз, показаннях експертів в суді, даних медичної документації та показаннях лікарів щодо захворювань потерпілого ОСОБА_2, які суттєво впливали на його психічний стан і поведінку, а також інших наведених у вироку доказах.

Зокрема, з показань ОСОБА_3 та показань зазначених вище свідків, які вони давали на досудовому слідстві і в суді, вбачається, що між ОСОБА_3 (сином) і ОСОБА_2 (батьком) з 2002 року тривалий час існували неприязні стосунки та виникали конфлікти з приводу майнового спору між подружжям Лемещуків щодо розподілу майна в судовому порядку, внаслідок чого потерпілий часто провокував підсудного на бійку.

Так, 20.11.2003 року і 03.09.2004 року близько 22 год. потерпілий ОСОБА_2, будучи в стані алкогольного сп'яніння, підходив до вхідних дверей квартири АДРЕСА_1, що належала на праві власності ОСОБА_3 і в якій той проживав разом з фактичною дружиною ОСОБА_4 та її неповнолітнім сином ОСОБА_5, і кожного разу грубо вимагав від ОСОБА_3 відкрити двері, бив по них, змушуючи їх відчинити, і не припиняв свої дії тривалий час, при цьому 03.09.2004 року навіть пошкодив ці двері. Також кожного разу, вриваючись до квартири, ОСОБА_2 в присутності ОСОБА_3, свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 заявляв про свої права на зазначену квартиру та майно в ній, вимагав виселитися з неї і відмовлявся добровільно покинути квартиру, вчиняв бійку, від чого ОСОБА_3 оборонявся. При цьому 03.09.2004 року бійка відбулася саме в квартирі ОСОБА_3, і лише після повідомлення свідком ОСОБА_8 про виклик міліції потерпілий ОСОБА_2 і свідок ОСОБА_6 – співмешканка ОСОБА_2 покинули квартиру підсудного.

20.11.2003 року потерпілий ОСОБА_2 не припиняв бійки і після того, як обвинувачений ОСОБА_3 вивів його з квартири на сходовий майданчик, де свідок ОСОБА_7 розборонив їх.

Згідно з даними судово-медичних експертиз і показань свідків тілесні ушкодження були наявними у всіх учасників конфлікту, в тому числі у ОСОБА_3 та ОСОБА_2

З огляду на зазначені докази, яким надано належну оцінку, суд обґрунтовано визнав недостовірними показання потерпілого ОСОБА_2 в частині відсутності 20.11.2003 року і 03.09.2004 року його насильницького вторгнення в житло ОСОБА_3 і завдання ним ударів сину.

Те, що 20.11.2003 року бійка між ОСОБА_3 і потерпілим припинилася за межами квартири ОСОБА_3 на сходовому майданчику, не є достатньою підставою для визнання відсутності в діях виправданого стану необхідної оборони.

Таким чином, доводи прокурора у касаційному поданні та адвоката ОСОБА_1 про неправильну оцінку судами першої та апеляційної інстанцій доказів і про помилковість їх висновків щодо вчинення ОСОБА_3 дій щодо ОСОБА_2 у стані необхідної оборони для відвернення насильницького вторгнення у житло, є безпідставними.

Свої висновки щодо отриманих доказів та їх оцінки в сукупності з іншими наведеними у вироку та узгодженими між собою доказами суди належним чином мотивували. З цими висновками погоджується і колегія суддів.

Мотивувальна частина вироку викладена з дотриманням вимог ст. 334 КПК України, оскільки містить формулювання обвинувачення, яке пред’являлося ОСОБА_3 і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання ОСОБА_3 із зазначенням мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону під час досудового слідства або судового розгляду справи, які б могли бути підставою для скасування виправдувального вироку, не встановлено.

Посилання прокурора на те, що судом першої інстанції в порушення вимог ст. 277 КПК України постанова про зміну прокурором обвинувачення до матеріалів справи не долучалася і копії зазначеної постанови учасникам процесу не вручалися, – безпідставні.

Як убачається з матеріалів справи, прокурор постановою від 05.06.2007 року, з огляду на недоведеність заподіяння потерпілому 20.11.2003 року середньої тяжкості тілесних ушкоджень, змінив обвинувачення ОСОБА_3 з ч. 1 ст. 122 КК України за обома епізодами обвинувачення на ч.2 ст. 125 КК України за епізодом 20.11.2003 року та на ч. 1 ст. 122 КК України за епізодом 03.09.2004 року (т.3 а.с. 28), а постановою від 19.11.2007 року доповнив зазначене обвинувачення, конкретизувавши в ньому кількість ударів, завданих потерпілому 03.09.2004 року (т.3 а.с. 105). Зазначені постанови про зміну обвинувачення були долучені до справи, оголошені в судовому засіданні та їх копії надані учасникам процесу, в тому числі під розписку підсудному та потерпілому, який спочатку погодився зі зміною обвинувачення, однак потім заявив, що бажає підтримувати обвинувачення в попередньому обсязі, тобто за двома епізодами за ч. 1 ст. 122 КК України (т.3 а.с. 29, 70, 106, 107, 135, 145, 160).

У подальшому, після скасування 25 березня 2008 року в апеляційному порядку постановлених по справі судових рішень щодо ОСОБА_3, при новому судовому розгляді справи прокурор, який брав участь у справі, заявив про підтримання обвинувачення в обсязі, визначеному ним в постанові про зміну обвинувачення від 19.11.2007 року, оголосивши цю постанову. Всі учасники процесу, в тому числі і потерпілий, проти такого обвинувачення не заперечували, потерпілий будь-яких клопотань у зв’язку зі зміною обвинувачення не заявляв і на підтриманні попереднього обвинувачення не наполягав ( т.3 а.с. 241).

У зв’язку з цим суд на законних підставах розглядав справу за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч.2 ст. 125, ч. 1 ст. 122 КК України.

Окрім того, з протоколу судового засідання видно, що потерпілий ОСОБА_2 займав активну позицію по справі, давав пояснення з приводу обставин справи та поставлених йому запитань, сам задавав запитання підсудному ОСОБА_3 та свідкам, подавав та підтримував або заперечував проти поданих клопотань інших учасників процесу.

За таких обставин по справі не встановлено порушень вимог ст. 277 КПК України і прав потерпілого ОСОБА_2

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги адвоката ОСОБА_1 в інтересах потерпілого ОСОБА_2 та касаційного подання прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_3

Керуючись ст. 394 КПК України, колегія суддів

відмовити адвокату ОСОБА_1 та прокурору, який брав участь у розгляді справи судом першої та апеляційної інстанцій, у задоволенні касаційної скарги та касаційного подання про скасування вироку Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 24 листопада 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Донецької області від 10 лютого 2009 року щодо ОСОБА_3

головуючого	Паневіна В.О.,
суддів	Кліменко М.Р. і Косарєва В.І.