Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 19 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням прокурора, який брав участь у розгляді справи судом апеляційної інстанції, на судові рішення щодо ОСОБА_2

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 березня 2009 року

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, громадянку України, раніше не судиму,

виправдано за ч. 2 ст. 368 КК України за недоведеністю її участі у вчиненні злочину.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 26 травня 2009 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без зміни.

ОСОБА_2 обвинувачувалася у тому, що вона, будучи службовою особою – заступником голови правління Волинської обласної спілки споживчих товариств з питань ринку, одержала від ОСОБА_3 хабар в сумі 24 000 гривень, поєднаний з вимаганням.

У касаційному поданні прокурор зазначає, що висновок суду про недоведеність участі ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй злочину не ґрунтується на матеріалах справи, а постановлені судові рішення не містять належної оцінки доказів обвинувачення. Прокурор також вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 377 КПК України.

У поданні міститься прохання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_2 з направленням справи на новий судовий розгляд.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України; міркування прокурора, який підтримав подання; пояснення виправданої та її захисника, які просили залишити касаційне подання без задоволення; перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 334 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред’явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Виходячи зі змісту вказаної норми закону, у мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені аналіз і оцінка доказів як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих у судовому засіданні, та висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення.

При цьому, відповідно до ст. 67 КПК України, оцінку джерела доказів з точки зору повноти відомостей, які в ньому містяться, суд мав здійснити шляхом зіставлення відомостей, що відносяться до однієї і тієї ж обставини, із відповідним змістом аналогічного джерела доказів.

Проте зазначені вимоги закону судами першої й апеляційної інстанцій при розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_2 у повній мірі дотримані не були, а висновки щодо недоведеності її участі у вчиненні злочину є суперечливими і передчасними.

Так, судом не дано належної оцінки фактичним даним, що містяться в протоколі огляду місця події від 23 вересня 2009 року, проведеного із застосуванням відеозапису, згідно з яким 24 000 гривень, які ОСОБА_2 отримала від ОСОБА_3, були виявлені слідчим загорнутими в газету та захованими в дальньому лівому кутку середньої полиці, розташованої під кришкою стола службового приміщення. За даними протоколу та показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на руках ОСОБА_2 були виявлені сліди препарату "Промінь-1", яким оброблялись гроші, що були передані їй ОСОБА_3 До того ж, будь-яких намірів добровільно видати ці гроші з боку ОСОБА_2 не було.

Не дано судом належної оцінки й даним протоколу судового засідання, в якому розглядалася скарга ОСОБА_2 на незаконне затримання за підозрою у вчиненні злочину. У протоколі зазначено, що ОСОБА_2 заперечувала отримання будь-яких грошей від ОСОБА_3, стверджуючи, що виявлені в її кабінеті гроші були підкинуті.

Висновок суду про недопустимість використання даних протоколу судового засідання, де містяться ці пояснення, як засобу доказування, не ґрунтується на законі, оскільки ОСОБА_2 оскарживши до суду своє затримання, користуючись наданими їй процесуальними правами, виклала у своїй скарзі та підтвердила в судовому засіданні ті обставини, які вважала необхідними.

Під час допиту як обвинуваченої 16 листопада 2006 року ОСОБА_2 вже визнавала, що гроші їй приніс ОСОБА_3, а вона подумала, що це борг перед облспоживспілкою і взяла їх, щоб передати касиру. У той же час обвинувачена підтвердила, що коли до її кабінету зайшли працівники міліції, вона не видала їм отриманих від ОСОБА_3 грошей, і запропонувала шукати їх.

Аналогічні показання давала ОСОБА_2 і в судовому засіданні при розгляді щодо неї кримінальної справи, додавши, що підприємці здійснювали всі розрахунки через касу.

При цьому судом під час допиту підсудної не з’ясовано, чому отримані від ОСОБА_3 гроші, які вона вважала боргом перед облспоживспілкою і мала намір здати в касу, були загорнуті нею в газету та заховані під кришкою столу, чому ці гроші не були добровільно видані працівникам правоохоронних органів, а також чому ОСОБА_2 у поданій до суду скарзі на незаконне затримання та своїх поясненнях при розгляді судом цієї скарги твердила, що вказані кошти їй були підкинуті.

Отже, висновок про послідовність показань ОСОБА_2 які суд поклав в основу виправдувального вироку, є суперечливим і не ґрунтується на матеріалах справи.

Не є переконливим і висновок суду щодо непослідовності і суперечливості показань свідка ОСОБА_3

Як видно з матеріалів справи, під час досудового слідства і в судовому засіданні ОСОБА_3 давав одні й ті ж показання щодо вимагання у нього з боку ОСОБА_2 хабара та передачі їй хабара в сумі 24 000 гривень.

Цим показанням суд мав дати оцінку в сукупності з іншими доказами в справі, проте не зробив цього, обмежившись лише посиланням на наявність в матеріалах справи постанов про відмову в порушенні кримінальної справи відносно інших осіб, хоча ці постанови жодним чином не підтверджують та не спростовують обвинувачення ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй злочину.

Пославшись як на доказ невинуватості ОСОБА_2 на акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Волинської облспоживспілки та дійшовши висновку про те, що сума заборгованості підприємців ОСОБА_3, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перевищує суму отриманих ОСОБА_2 від ОСОБА_3 коштів, суд не звернув увагу, що згідно з цим актом недоотримання облспоживспілкою доходів в сумі 14 720 гривень сталося внаслідок того, що договір використання приміщення під склад макулатури з ОСОБА_3 не укладався і нарахування орендної плати не проводилось.

У зв’язку з цим суд мав ретельніше дослідити зазначений акт та з’ясувати наявність правових підстав для визнання боргом ОСОБА_3 перед облспоживспілкою недоотриманих нею коштів внаслідок того, що договір оренди приміщення не укладався і нарахування орендної плати не проводилось. Мав з’ясувати суд і те, чи могли отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_3 кошти за таких обставин бути сплачені через касу підприємства та проведені по бухгалтерських документах.

При цьому суд мав дати оцінку показанням свідка ОСОБА_9 яка проводила ревізію, про те, що по бухгалтерських документах боргу ОСОБА_3 перед облспоживспілкою за користування приміщеннями не було, а договір оренди приміщення, яке використовувалося під склад макулатури, був наданий вже після проведення ревізії.

Отже, враховуючи, що акт ревізії був складений лише в листопаді 2006 року, і саме з цього часу ОСОБА_2 почала стверджувати про те, що отримала гроші від ОСОБА_3 як борг, суд мав більш повно перевірити цю версію підсудної у сукупності з іншими доказами, в тому числі з показаннями ОСОБА_3, який зазначав, що жодного разу коштів на рахунок облспоживспілки через ОСОБА_2 не сплачував, та аналогічними показаннями свідка ОСОБА_10

Проте зазначені обставини належним чином з’ясовані не були.

Висновок суду про те, що ОСОБА_2 не мала повноважень на здійснення організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських обов’язків не ґрунтується на матеріалах справи і є суперечливим.

Так, відповідно до п.34 Статуту Волинської обласної спілки споживчих товариств заступник голови правління облспоживспілки, а саме цю посаду обіймала ОСОБА_2 може одноосібно приймати рішення і видавати розпорядження з питань діяльності облспоживспілки. Коло цих питань встановлюється рішенням правління.

Постановою правління облспоживспілки від 19 квітня 2006 року № 62 було визначено коло питань та напрямок роботи, за які мала відповідати ОСОБА_2

Отже, в межах повноважень, наданих їй Статутом, ОСОБА_2 здійснювала діяльність з визначених їй як заступнику голови правління питань, а тому з висновком, що вона не могла завдяки своєму службовому становищу вживати заходи та впливати на службовців облспоживспілки, погодитись не можна.

Не дотримавшись усіх вимог кримінально-процесуального закону при розгляді справи, місцевий суд допустив поспішність у правозастосуванні та дійшов передчасного висновку про недоведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого їй злочину.

Апеляційний суд, перевіряючи законність прийнятого судом першої інстанції рішення, на допущені порушення закону уваги не звернув та залишив вирок щодо ОСОБА_2 без зміни, у зв’язку з чим судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, під час якого необхідно ретельно проаналізувати всі зібрані у справі докази, які підтверджують чи спростовують обвинувачення, та постановити законне і обґрунтоване рішення.

При новому судовому розгляді справи мають бути перевірені й інші доводи касаційного подання прокурора.

Виходячи з наведеного та керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України, -

касаційне подання прокурора задовольнити.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 6 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 26 травня 2009 року щодо ОСОБА_2 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.