Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 19 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_1 на постанову Тячівського районного суду Закарпатської області від 5 лютого 2009 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 27 травня 2009 року.

Постановою Тячівського районного суду Закарпатської області від 5 лютого 2009 року

ОСОБА_2

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця і жителя с. Тарасівка Тячівського району

Закарпатської області, громадянина України,

такого, що не має судимості на підставі ст. 89 КК України, –

звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст. 185 КК України, на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію" від 12 грудня 2008 року.

Органами досудового слідства ОСОБА_2 обвинувачувався у тому, що він 10 липня 2008 року близько 10 години, побачивши чотирьох коней, що випасалися без нагляду в урочищі "Полонина" у с. Тарасівці Тячівського району Закарпатської області та належать ОСОБА_1, вартістю 15 700 грн., таємно, з корисливих мотивів, викрав їх та продав ОСОБА_3 та ОСОБА_4 чим спричинив потерпілому ОСОБА_1 матеріальну шкоду на вказану суму.

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 27 травня 2009 року зазначену постанову залишено без зміни.

У касаційній скарзі потерпілий порушує питання про скасування постановлених щодо ОСОБА_2 судових рішень з направленням справи на нове розслідування у зв’язку з однобічністю, неповнотою досудового та судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням кримінально-процесуального закону та неправильним застосуванням кримінального закону. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що до кримінальної відповідальності не притягнуті всі особи, зокрема, ОСОБА_4 і ОСОБА_3, які, як він стверджує, брали участь у викрадені коней. Вважає, дії ОСОБА_2, з урахуванням заподіяної шкоди, слід було кваліфікувати за ч. 4 ст. 185 КК України. Зазначає, що суд безпідставно залишив без розгляду цивільний позов. При цьому ставить під сумнів рішення органів досудового слідства про визнання його як потерпілого, оскільки, як він стверджує, власником викрадених коней є його батько, а не він. Також не погоджується з рішенням суду про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як убачається з матеріалів справи, крадіжку коней ОСОБА_2 вчинив у 2008 році. Відповідно до статей 22.4, 22.5 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" (889-15) неоподаткований мінімум доходів громадян станом на 2008 рік становив 275 грн. 50 коп. Оскільки, як було встановлено органами досудового слідства і знайшло своє підтвердження в суді, а також не заперечується і потерпілим ОСОБА_1 у касаційній скарзі, загальна вартість викрадених ОСОБА_2 коней становила 15 700 грн., тобто менше ніж сто неоподаткованих мінімумів доходів громадян, то його дії були правильно кваліфіковані саме за ч. 1 ст. 185 КК України.

Тому доводи потерпілого щодо неправильної кваліфікації дій ОСОБА_2 за вчинений злочин є безпідставними.

Не можна погодитися і з твердженнями потерпілого про те, що до кримінальної відповідальності не притягнуті всі особи, зокрема, ОСОБА_4 і ОСОБА_3, які, за його переконанням, були причетні до крадіжки коней та безпосередньо брали участь у вчиненні цього злочину.

Як убачається з матеріалів справи, органами досудового слідства було встановлено, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 дійсно придбали у ОСОБА_2 чотирьох коней, викрадених у потерпілого ОСОБА_1 однак їм не було відомо про те, що дані коні крадені, у зв’язку із чим 6 жовтня 2008 року слідчим СВ Тячівського РВ УМВС України в Закарпатській області було винесено постанову про відмову в порушенні щодо них кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ст. 198 К України (а. с. 98). Дана постанова не була оскаржена та набрала законної сили.

Крім того, під час судового розгляду справи представником потерпілого було заявлено клопотання про повернення кримінальної справи на додаткове розслідування саме з підстав не притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_4 і ОСОБА_3 як співучасників злочину. За результатами розгляду даного клопотання суд виніс постанову про відмову у його задоволенні як заявленому без достатніх підстав (а. с. 138).

Що стосується доводів ОСОБА_1 про те, що його безпідставно було визнано потерпілим, оскільки власником викрадених коней являється його батько – ОСОБА_5, то вони є неспроможними.

Як убачається з матеріалів справи, в ході досудового та судового слідства було встановлено, що саме ОСОБА_1 є власником викрадених коней, про що ним було зазначено в заяві про вчинення злочину, у зв’язку із чим його було визнано потерпілим та допитано у цій якості (а. с. 3, 4, 39, 40-41, 67). Крім того, саме ОСОБА_1 як позивачем було подано до суду позовну заяву про стягнення на його користь матеріальної та моральної шкоди (а. с. 142).

Аналогічні за змістом доводи потерпілого, у тому числі і щодо незаконності звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності внаслідок акту амністії та відшкодування завданої злочином шкоди, були викладені в його апеляції, які перевірялися судом апеляційної інстанції та були визнані такими, що не відповідають матеріалам справи, про що детально викладено в ухвалі апеляційного суду. Свій висновок апеляційний суд переконливо мотивував в ухвалі і вважати його необґрунтованим чи сумнівним немає підстав.

Перевіркою матеріалів справи не виявлено порушень вимог закону, які б перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законне і обґрунтоване рішення.

Не вбачаючи передбачених ст. 398 КПК України підстав для скасування або зміни постановлених щодо ОСОБА_2 судових рішень та керуючись статтями 394- 396 КПК України, колегія суддів

відмовити у задоволенні касаційної скарги потерпілого ОСОБА_1.