Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула у судовому засіданні у м. Києві 17 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на постанову Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1

Постановою місцевого суду

ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 народження,

уродженця с. Новий Ургал

Верхньобуреінського району

Хабаровського краю Російської Федерації,

жителя м. Слов’янська Донецької області,

такого, що не має судимості,

за вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України застосовано примусовий захід виховного характеру у виді направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, на строк не більше двох років.

В апеляційній інстанції постанова щодо ОСОБА_1 не переглядалася.

Як визнав суд, 16 жовтня 2008 року приблизно о 17 годині, неповнолітній ОСОБА_1 перебуваючи на території хірургічного відділення №1 Центральної міської лікарні ім. Леніна, що по вул. Шевченка, 27 у м. Слов’янську Донецької області, із застосуванням насильства, що не є небезпечним для здоров’я ОСОБА_2, заподіяв потерпілому легкі тілесні ушкодження та відкрито викрав мобільний телефон "Соні Еріксон" вартістю 450 грн. із сім-карткою вартістю 10 грн. на рахунку якого було 13 грн., заподіявши ОСОБА_3 матеріальну шкоду на загальну суму 473 грн.

У касаційному поданні прокурор просить постанову щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд. Вважає, що суд неправильно застосував кримінальний закон, а саме ст. 105 КК України та не врахував роз’яснення, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №2 від 15 травня 2006 року "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" (v0002700-06) , не вказавши у постанові до якого типу спеціальної навчально-виховної установи направлено ОСОБА_1 та конкретний строк на який встановлено цей захід виховного характеру.

Заслухавши доповідь судді, прокурора Парусова А.М., який підтримав касаційне подання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання прокурора, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню.

Відповідно до роз’яснень, що містяться у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 15 травня 2006 року "Про практику розгляду судами справ про застосування примусових заходів виховного характеру" (v0002700-06) , у постанові судді про направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи мають бути зазначені тип цієї установи (загальноосвітня школа соціальної реабілітації чи професійне училище соціальної реабілітації – залежно від віку неповнолітнього та його загальноосвітньої підготовки) і строк його тримання там, який суд визначає відповідно до п.5 ч.2 ст. 105 КК України.

Однак, місцевий суд залишив поза увагою вимоги ст. 105 КК України та роз’яснення Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 15 травня 2006 року (v0002700-06) , постановивши застосувати до ОСОБА_1 примусові заходи виховного характеру у виді направлення його до спеціальної навчально-виховної установи, та не вказав у резолютивній частині постанови тип цієї установи.

Крім того, судом у постанові не зазначено конкретний строк тримання неповнолітнього у цій установі, а вказано що він має бути не більше двох років.

З огляду на наведене, постанову щодо ОСОБА_1 не можна визнати законною, тому вона підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий судовий розгляд.

Під час нового судового розгляду суд має врахувати наведене та доводи прокурора, прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 394- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити.

Постанову Слов’янського міськрайонного суду Донецької області від 18 грудня 2008 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.