Колегія суддів Судової палати Верховного Суду України

у кримінальних справах у складі:

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 17 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційним поданням заступника прокурора Донецької області на вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2009 року,

цим вироком

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1,

уродженку м. Шахти Ростовської області

Російської Федерації, мешканку с. Срібне

Красноармійського району Донецької області,

раніше не судиму,

засуджено: за ч. 1 ст. 309 КК України до покарання у виді обмеження волі строком на 2 роки.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з іспитовим строком на 1 рік з покладенням обов’язків передбачених п.п. 2,3,4 ст. 76 КК України.

В апеляційному порядку вирок не переглядався.

ОСОБА_1 засуджено за те, що вона 8 листопада 2008 року, знаходячись за місцем свого проживання у будинку АДРЕСА_1, для власного вживання без мети збуту виготовила невстановлену кількість, але не менше 1,361 г особливо небезпечної психотропної речовини, частину якої вжила. Цього ж дня приблизно о 15 годині працівники міліції виявили та вилучили за місцем проживання засудженої 1,361 г особливо небезпечного наркотичного засобу – кустарно виготовленого препарату з ефедрину.

У касаційному поданні прокурор просить вирок щодо ОСОБА_1 змінити, призначити засудженій покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді громадських робіт строком на 60 годин. На обґрунтування своїх вимог вказує на те, що суд неправильно застосував кримінальний закон, оскільки призначив засудженій покарання, яке не може до неї бути застосовано.

Заслухавши доповідь судді, прокурора про часткове задоволення касаційного подання та звільнення засудженої від призначеного судом покарання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційного подання, колегія суддів вважає, що воно підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Так, призначаючи ОСОБА_1 покарання суд, в порушення вимог ч.3 ст. 61 КК України, застосував до неї покарання у вигляді обмеження волі не дивлячись на те, що засуджена має на утриманні сина ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Тобто, суд застосував кримінальний закон, який не підлягає застосуванню до цієї особи.

Оскільки, крім обмеження волі, санкція ч. 1 ст. 309 КК України передбачає такі види покарання, які теж не можуть бути застосовані до засудженої у зв’язку з наявністю у неї малолітньої дитини та рішення суду щодо звільнення її від відбування покарання з випробуванням, що не оспорюється у касаційному поданні, тому ОСОБА_1 підлягає звільненню від призначеного покарання.

Даної практики дотримується і Верховний Суд України, надавши з цього приводу роз’яснення, які містяться у ч. 7 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року "Про практику призначення судами кримінального покарання" (v0007700-03) ,

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 395- 396 КПК України, колегія суддів

касаційне подання заступника прокурора Донецької області задовольнити частково.

Вирок Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 20 березня 2009 року щодо ОСОБА_1 змінити - звільнити її від призначеного судом покарання.