Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі :

розглянула в судовому засіданні у м. Києві 12 листопада 2009 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 травня 2009 року щодо нього.

Постановою Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 березня 2009 року, залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 травня 2009 року, відмовлено у задоволенні подання начальника Керченського ВЦ № 139 та спостережної комісії при виконавчому комітеті Керченської міськради про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, громадянина України, засудженого 26 лютого 2002 року за ч. 3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України на десять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

У касаційній скарзі засуджений зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні подання про його умовно-дострокове звільнення та просить судові рішення щодо нього скасувати та задовольнити подання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який просив залишити касаційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно з матеріалів справи, вироком Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2002 року ОСОБА_1 засуджено за ч.3 ст. 185, ч. 4 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України на десять років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 5 вересня 2008 року ОСОБА_1 замінено невідбуту частину покарання у виді позбавлення волі на більш м’яке покарання у виді обмеження волі на строк три роки.

Адміністрація Керченського ВЦ-139 за погодженням зі спостережною комісією при виконавчому комітеті Керченської міськради звернулася до суду з поданням про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_1, пославшись на те, що засуджений фактично відбув більше ніж три чверті призначеного йому покарання.

Відмовляючи у задоволенні зазначеного подання, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 не відбув три чверті покарання у виді обмеження волі, встановленого йому постановою суду від 5 вересня 2008 року.

Проте такий висновок судових інстанцій не ґрунтується на законі.

Так, згідно з вимогами ч.5 ст. 82 КК України до осіб, яким покарання замінене більш м’яким, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбування засудженим не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин.

Отже, вирішуючи питання про можливість застосування до ОСОБА_1 умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, суд мав виходити із загального строку призначеного цій особі вироком Феодосійського міського суду Автономної Республіки Крим від 26 лютого 2002 покарання, а не зі строку покарання у виді обмеження волі, встановленого постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 5 вересня 2008 року.

До того ж пославшись як на підставу відмови у задоволенні подання на п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 2 "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким" (v0002700-02) судові інстанції не врахували, що в роз’ясненнях, які містяться у цьому пункті, йдеться про порядок обчислення засудженим фактично відбутої частини покарання у тих випадках, коли це покарання було пом’якшено згідно з актом амністії, помилування чи рішенням суду. Проте таких даних щодо ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

За таких обставин судові рішення щодо ОСОБА_1 підлягають скасуванню у зв’язку з неправильним застосуванням кримінального закону, а справа – направленню на новий судовий розгляд, під час якого необхідно постановити судове рішення у відповідності з вимогами кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

Керуючись ст. ст. 395, 396 КПК України, колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України,

касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Керченського міського суду Автономної Республіки Крим від 27 березня 2009 року та ухвалу Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 5 травня 2009 року щодо ОСОБА_1 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.