за позовом ОСОБА_4 до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року,

У квітні 2012 року ОСОБА_4 звернулась з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві про визнання протиправним і скасування наказу Головного управління Державного казначейства України в м. Києві від 22.12.2011 р. № 442-ос про звільнення її з посади заступника начальника Управління Державного казначейства в Оболонському районі м. Києва, поновлення на займаній посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Справа розглядалась судами повторно.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року, позов задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Державного казначейства України в м. Києві від 22.12.2011 р. № 442-ос про звільнення ОСОБА_4 в частині дати звільнення - 22.12.2011 р. Зобов'язано Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві змінити дату звільнення ОСОБА_4 з посади заступника начальника Управління Державного казначейства в Оболонському районі м. Києва з урахуванням статті 49-2 Кодексу законів про працю України і часу перебування ОСОБА_4 на лікарняному з 22.12.2011 р. по 16.03.2012 р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове - про задоволення позову в повному обсязі. Вважає помилковим висновок судів про повну ліквідацію Головного управління Державного казначейства України в м. Києві і його територіальних органів, оскільки права та обов'язки цієї державної установи перейшли до Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві і його територіальних органів, що передбачає обов'язок роботодавця працевлаштувати працівників ліквідованої установи у новоствореній. У зв'язку з цим відповідач протиправно не запропонував їй аналогічної посади заступника начальника в Управлінні Державної казначейської служби в Оболонському районі м. Києва, не врахувавши її переважного права на залишення на роботі.

В запереченні на касаційну скаргу Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві просить залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

Заслухавши пояснення позивача і представників сторін, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 з березня 1997 року працює в органах Державного казначейства України. 8 липня 2009 року позивач переведена на посаду заступника начальника Управління Державного казначейства в Оболонському районі м. Києва.

12.05.2011 р. ОСОБА_4 попереджено про наступне звільнення з роботи з 12.07.2011 р. у зв'язку з ліквідацією Головного управління Державного казначейства України в м. Києві і скороченням займаної нею посади.

13.12.2011 р. позивачу запропоновано посаду начальника відділу моніторингу видатків місцевих бюджетів Управління міжбюджетних відносин та моніторингу видатків місцевих бюджетів в апараті Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві та посаду заступника начальника Управління Державної казначейської служби України у Дарницькому районі м. Києва.

Від запропонованих посад позивач відмовилась.

Наказом Головного управління Державного казначейства України у м. Києві від 22.12.2011 р. № 442-ос ОСОБА_4 звільнено з посади заступника начальника Управління Державного казначейства в Оболонському районі м. Києва з 22 грудня 2011 року за пунктом 1 статті 40 КЗпП у зв'язку у зв'язку з ліквідацією Головного управління Державного казначейства України в м. Києві.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що ОСОБА_4 правомірно звільнено за пунктом 1 статті 40 КЗпП, оскільки відбулася ліквідація центрального органу виконавчої влади з визначенням його правонаступників, і відповідачем дотримано порядок звільнення з цієї підстави, а саме: своєчасно попереджено позивача про наступне звільнення та запропоновано вакантні посади, які є рівнозначними посаді, яку обіймала позивач. Водночас суди дійшли висновку про порушення відповідачем частини третьої статті 40 КЗпП в частині звільнення позивача в період її перебування на лікарняному.

Висновки судів не ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та повно і всебічно встановлених обставинах справи. Указом Президента України від 09.12.2010 р. № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (1085/2010) утворено Державну казначейську службу України, поклавши на цю Службу функції у сфері казначейського обслуговування державного бюджету. Пунктом 4 статті 7 цього Указу на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок вжити заходів щодо ліквідації урядових органів в системі центральних органів виконавчої влади.

На виконання Указу Президента України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 28.03.2011 р. № 346 (346-2011-п) "Про ліквідацію урядових органів", якою ліквідовано Державне казначейство. Пунктом 2 цієї постанови встановлено, що урядові органи, які ліквідуються, продовжують виконувати свої повноваження до передачі таких повноважень відповідним міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади. Указом Президента України від 13.04.2011 р. № 460/2011 (460/2011) затверджено Положення про Державну казначейську службу України та встановлено, що Державна казначейська служба України є правонаступником прав та обов'язків Державного казначейства України - урядового органу державного управління, що діяв у системі Міністерства фінансів України.

15.06.2011 р. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 651 "Про утворення територіальних органів Державної казначейської служби" (651-2011-п) , якою утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної казначейської служби, в тому числі Головне управління Казначейства у м. Києві і Управління Казначейства у Оболонському районі м. Києва, та встановлено, що територіальні органи Державної казначейської служби, що утворюються, є правонаступниками прав та обов'язків територіальних органів Державного казначейства - урядового органу, що діяв у системі Міністерства фінансів.

Згідно з пунктом 1 статті 40 КЗпП трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пункті 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За правилами статті 49-2 КЗпП про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене статтею 42 цього Кодексу. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Верховний Суд України в постановах від 4 березня 2014 року (№ 21-8а14), від 27 травня 2014 року (№ 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (№ 21-484а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов'язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Відповідно до частин другої і третьої статті 36 КЗпП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зміна підпорядкованості підприємства, установи, організації не припиняє дії трудового договору. У разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Вищий адміністративний суд України при розгляді в касаційному порядку цієї справи в ухвалі від 24 вересня 2014 року звертав увагу на необхідності порівняння штатних розписів Управління Державного казначейства в Оболонському районі м. Києва і Управління Державної казначейської служби в Оболонському районі м. Києва з метою перевірки факту скорочення чисельності або штату працівників Управління Державного казначейства в Оболонському районі м. Києва, зокрема й посади, яку обіймала позивач, а також наявності в новоствореній установі інших вакантних посад, які могли бути запропоновані ОСОБА_4

Однак суди ці питання знову не дослідили та не з'ясували, чи відбулося скорочення чисельності або штату працівників Управління Державного казначейства в Оболонському районі м. Києва, за яких допускається звільнення при реорганізації, та чи збереглася посада позивача в новоутвореній установі.

Окрім того, за правовою позицією Верховного Суду України, сформульованою в постанові від 01.07.2014 р. (справа № 21-212а14), зміна дати звільнення, якщо працівника було звільнено в період його тимчасової непрацездатності, не може вважатись належним захистом порушеного права.

У зв'язку з цим рішення судів про скасування наказу про звільнення ОСОБА_4 лише в частині дати звільнення та про відмову в поновленні позивача на посаді, з якої її було звільнено, не можна визнати законним і обґрунтованим.

Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і неповне встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, згідно із статтею 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених ними судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 січня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 березня 2015 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.