розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014

у справі № 2а-5606/11/1370

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Колордрукпостач"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2011, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014, позов задоволено: скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 20.08.2010 № 0005351630/0/19682, від 08.11.2010 № 0005351630/1/26375 та від 25.11.2010 № 0005351630/4/28225.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації позивача з податку на додану вартість, поданої за квітень 2010 року, складено акт від 16.08.2010 № 1182/344/15-2/36501186, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог пп. 7.7.1 п. 7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого збільшується сума, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником податку до бюджету на 316 452,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем 20.08.2011 було прийняте податкове повідомлення-рішення № 0005351630/0/19682, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 332 275,00 грн., в тому числі 316 452,00 грн. за основним платежем та 15 823,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позивач оскаржив зазначене рішення в адміністративному порядку, за результатами чого були прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.11.2010 № 0005351630/1/26375 і від 25.11.2010 № 0005351630/4/28225, якими суму податкового зобов'язання не змінено.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування спірних податкових повідомлень-рішень, враховуючи наступне.

Відповідно до положень пп. пп. 7.2.1 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.

Згідно з пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Матеріали справи свідчать, що позивач мав господарські взаємовідносини, зокрема, з ТОВ "Компанія Тандем", ТОВ "Ерстеіл", ТОВ "Бліц Індастрі", ТОВ "Суперпак", Борокський спиртовий завод, ФГ "Кільгана Івана Степановича" та Україно-Великобританське СП ТОВ "НОТ", за результатами яких зазначеними контрагентами були виписані позивачу податкові накладні: від 08.02.2010 № 1, від 01.10.2009 № 1, від 06.01.2010 № 11, від 14.10.2009 № 1410, від 15.03.2010 № 150314, від 15.03.2010 № 150315, від 30.10.2009 № 103040, від 15.10.2009 № 101507, від 20.10.2009 № 102005, від 16.10.2009 № 101608, від 30.03.2010 № 45, від 23.02.2010 № 56, від 16.03.2010 № 75, від 19.03.2010 № 78 та від 24.03.2010 № 80.

Вказані податкові накладні були отримані позивачем в квітні 2010 року та включені в реєстр податкових накладних цього місяця, що підтверджується наданим позивачем реєстром отриманих податкових накладних за квітень 2010 року, який був представлений для перевірки, а також не були включені до складу податкового кредиту будь-якого іншого податкового періоду, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових декларацій та реєстрів отриманих податкових накладних за жовтень 2009 року, січень 2010 року, лютий 2010 року, березень 2010 року та копією уточнюючого розрахунку з податку на додану вартість.

Крім того, відповідно до інформації, яка була наявною на офіційному веб-сайті Державної податкової адміністрації України, зазначені вище контрагенти позивача на період складання податкових накладних були зареєстровані платниками податку на додану вартість.

У відповідності до пп. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

Зазначене податкове зобов'язання не може бути оскаржене платником податків в адміністративному або судовому порядку. Якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 15 цього Закону - не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду) платник податків самостійно виявляє помилки у показниках раніше поданої податкової декларації, такий платник податків має право надати уточнюючий розрахунок.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо такі уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно виявлені. Форма уточнюючих розрахунків визначається у порядку, встановленому для податкових декларацій.

Отже, відповідно до наведених норм, позивач мав право включити до складу податкового кредиту з податку на додану вартість в декларації за квітень 2010 року суми податку, сплачені у вартості товару отриманого та оплаченого у попередніх податкових періодах та не включеного до складу податкового кредиту у деклараціях цих періодів, у зв'язку з відсутністю у нього на той час відповідних податкових накладних.

Таким чином, з урахуванням того, що у разі коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов'язань, встановленого ст. 15 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду), не позбавляється права на включення вказаної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, колегією суддів відхиляються, оскільки вони не спростовують обставин, що на підставі належних та допустимих доказів встановлені судами попередніх інстанцій.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області - відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24.10.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.11.2014 залишити без змін.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .