Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Головуючого судді Малиніна В.В., суддів Ситникова О.Ф., Швеця В.В. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області, який діє в інтересах держави в особі Вовковинецької селищної ради на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Вовковинецької селищної ради про здійснення нарахування та виплату заробітної плати, -

ОСОБА_5 звернулась до Даражнянського районного суду Хмелницької області суду з позовом в інтересах ОСОБА_4, у якому просила визнати незаконними дії відповідача з приводу припинення нарахування та виплати заробітної плати і зобов'язати провести вказані нарахування та здійснити їх виплату, а також допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати за один місяць.

Постановою Даражнянського районного суду Хмелницької області суду від 23 лютого 2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Визнано неправомірними дії Вовковинецької селищної ради щодо припинення нарахування та виплати заробітної плати ОСОБА_4 в період з 17 липня 2008 року по 08 грудня 2009 рік. Зобов'язано Вовковинецьку селищну раду здійснити нарахування вказаної заробітної плати та виплатити її ОСОБА_4 у розмірі 48 565 грн. 21 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Вважаючи, що рішення суду апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, Заступник прокуратура Хмельницької області, який діє в інтересах держави в особі Вовковинецької селищної ради звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

Представник позивача у письмових запереченнях на вказану касаційну скаргу, які надійшли до Вищого адміністративного суду України просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга заявника підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 за результатами виборів 12 квітня 2006 року обраний на посаду Вовковинецької селищної ради. Проте, з 18 липня 2008 року не виконував роботу селищного голови, оскільки відносно нього, 17.08.2008 року, порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 368 Кримінального кодексу України, та згідно постанови Хмельницького; міськрайонного суду обрано міру запобіжного заходу - перебування під вартою, а вирок суду відносно нього набрав законної сили 09 липня 2009 року.

Вважаючи, що в період перебування позивача під вартою в СІЗО, на час здійснення слідчих дій, останній мав право отримувати заробітну плату, оскільки його повноваження як голови селищної ради не закінчились і не були припинені, з посади він не звільнився, звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції зазначив, що повноваження ОСОБА_4, як голови Вовковинецької селищної ради, було достроково припинено лише 08.12.2009 року, а тому з часу його обрання на зазначену посаду у 2006 році і до 08 грудня 2009 року (вироком Віньковецького районного суду від 09 липня 2009 року, визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених ч. 2 ст.ст. 368, 369 КК України, набрав законної сили - 08 грудня 2009 року) жодної з підстав дострокового припинення повноважень селищного голови, відносно нього не існувало.

З даними висновками колегія суддів Вищого адміністративного суду України не погоджується, з огляду на наступне.

Згідно із статтею третьою Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" від 07.06.2001 року № 2493-III (2493-14) (тут і надалі в редакції чинній на час звернення з позовом до суду, далі - Закон № 2493-III (2493-14) ) посадами в органах місцевого самоврядування є: виборні посади, на які особи обираються територіальною громадою; виборні посади, на які особи обираються або затверджуються відповідною радою; посади, на які особи призначаються сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України.

Основними обов'язками посадових осіб місцевого самоврядування є: додержання Конституції і законів України, інших нормативно-правових актів, актів органів місцевого самоврядування; '…' сумлінне ставлення до виконання службових обов'язків, ініціативність і творчість у роботі; шанобливе ставлення до громадян та їх звернень до органів місцевого самоврядування, турбота про високий рівень культури, спілкування і поведінки, авторитет органів та посадових осіб місцевого самоврядування; недопущення дій чи бездіяльності, які можуть зашкодити інтересам місцевого самоврядування та держави.

У відповідності до частини першої статті 10 Закону № 2493-III прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється, зокрема, на посаду сільського, селищного, міського голови в порядку, встановленому Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) .

Відповідно до частини першої та другої статті 12 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (тут і надалі в редакції чинній на час звернення з позовом до суду, далі - Закон № 280/97) сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об'єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста.

Сільський, селищний, міський голова обирається відповідною територіальною громадою на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування в порядку, визначеному законом, і здійснює свої повноваження на постійній основі. Строк повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на чергових місцевих виборах, визначається Конституцією України (254к/96-ВР) .

Згідно із частиною першою статті 42 Закону № 280/97 повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання. Повноваження сільського, селищного, міського голови закінчуються в день відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах, або, якщо рада не обрана, з моменту вступу на цю посаду іншої особи, обраної на наступних місцевих виборах, крім випадків дострокового припинення його повноважень відповідно до частин першої та другої статті 79 цього Закону.

У відповідності до положень частин 1 та 2 статті 79 Закону № 280/97 повноваження сільського, селищного, міського голови вважаються достроково припиненими у разі:

1) його звернення з особистою заявою до відповідної ради про складення ним повноважень голови;

2) припинення його громадянства;

3) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

4) порушення ним вимог щодо обмеження сумісності його діяльності з іншою роботою (діяльністю), встановлених цим Законом;

5) визнання його судом недієздатним, безвісно відсутнім або оголошення таким, що помер;

6) його смерті.

Повноваження сільського, селищного, міського голови можуть бути також достроково припинені, якщо він порушує Конституцію або закони України, права і свободи громадян, не забезпечує здійснення наданих йому повноважень.

Зі змісту вказаних положень слідує, що голова селищної ради приступає до виконання свої повноважень та припиняє їх у зв'язку із виникненням певних юридичних фактів. При цьому, наявність відповідного факту перебування посадової особи у слідчому ізоляторі, у зв'язку із розслідуванням щодо нього кримінального злочину, кваліфікованого як службового діяння, не є підставною (передбаченою у статті 79 Закону № 280/97) для припинення повноважень голови відповідної ради.

Разом з тим, у разі звільнення з посади сільського, селищного, міського голови у зв'язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень повноваження сільського, селищного, міського голови здійснює секретар відповідної сільської, селищної, міської ради. Секретар сільської, селищної, міської ради тимчасово здійснює зазначені повноваження з моменту дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови і до моменту початку повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на позачергових виборах відповідно до закону, або до дня відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на чергових місцевих виборах (ч. 2 статті 42 Закону № 280/97).

Тому, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України відсутність голови селищної ради на робочому місці з підстав обрання щодо нього міри запобіжного заходу - перебування під вартою, необхідно розцінювати як неможливість здійснення ним своїх повноважень. Про що, як вбачається з матеріалів справи, та вірно було встановлено судом першої інстанції, повноваження позивача з 30 липня 2008 року виконувала секретар селищної ради, що узгоджується з приписами наведеної у попередньому абзаці статті Закону № 280/97 (280/97-ВР) .

Відповідно до частини першої статті 22 Закону № 280/97 посадові особи одержують заробітну плату, розмір якої має забезпечувати достатній життєвий рівень.

Згідно із пунктом другим Перехідних Положень Закону № 280/97 (280/97-ВР) дія Закону України "Про державну службу" (3723-12) поширюється на органи і посадових осіб місцевого самоврядування в частині, що не суперечить Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) , цьому Закону та іншим законам України, що регулюють діяльність місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 23 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 року № 3723-XII (в редакції чинні на час звернення з позовом до суду) оплата праці державних службовців повинна забезпечувати достатні матеріальні умови для незалежного виконання службових обов'язків, сприяти укомплектуванню апарату державних органів компетентними і досвідченими кадрами, стимулювати їх сумлінну та ініціативну працю.

Заробітна плата державних службовців складається з посадових окладів, премій, доплати за ранги, надбавки за вислугу років на державній службі та інших надбавок.

Посадові оклади державних службовців установлюються залежно від складності та рівня відповідальності виконуваних службових обов'язків.

Доплата за ранг провадиться відповідно до рангу, присвоєного державному службовцю.

Надбавка за вислугу років виплачується державним службовцям щомісячно у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби у таких розмірах: понад 3 роки - 10, понад 5 років - 15, понад 10 років - 20, понад 15 років - 25, понад 20 років - 30, понад 25 років - 40 відсотків.

Державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, а також надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

Умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок до них та фінансування інших, передбачених цим Законом, гарантій, пільг і компенсацій.

Згідно із преамбулою Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 року № 108/95-ВР (108/95-ВР) (у відповідній редакції, далі - Закон № 108/95) він визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Відповідно до статті 1 Закону № 108/95 заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю (тут і надалі у відповідній редакції, далі - КЗпП (322-08) ) заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Тобто, заробітна плата як винагорода могла нараховуватись та бути виплачена позивачу за наявності обставини, яка передбачена вказаним Законом № 108/95 (108/95-ВР) та КЗпП (322-08) , а саме за виконану роботу.

Як встановлено судом першої інстанцій позивач за спірний період часу (з 17 липня 2008 року по 08 грудня 2009 року) не виконував роботу, та перебував у слідчому ізоляторі на час проведення слідства по кримінальній справі, де останньому інкримінували діяння за ознаками злочину, передбаченого статтею 368 частиною 2 КК України (2341-14) , яке було доведене (вирок від 09 липня 2009 року). Відтак дії відповідача по не нарахуванню, та не виплаті заробітної плати позивачу відповідають вимогам наведеного законодавства України.

Отже висновки суду апеляційної інстанції про необхідність виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу не ґрунтуються на вірному застосуванню положень норм матеріального права, а відтак рішення підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Вірними також є висновки суду першої інстанції по не прийняттю від представника відповідача заяви про визнання відповідачем адміністративного позову, з огляду на наступне.

У відповідності до частини 4 статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакцій чинній на час вирішення справи судом першої інстанції) суд не приймає відмови позивача від адміністративного позову, визнання адміністративного позову відповідачем і не визнає умов примирення сторін, якщо ці дії суперечать закону або порушують чиї-небудь права, свободи чи інтереси.

Частиною третьою та четвертою статті 21 Закону № 2493-III передбачено, що умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України.

Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Враховуючи те, що джерелом фонду оплати праці є безпосередньо місцевий бюджет, а тому зміна видатків на виплату заробітної плати, в даному випадку, посадовій особі органу місцевого самоврядування випливає на бюджетну політику держави, а відтак визнання позову представником відповідача порушує свободи та інтереси всіх інших посадових осіб відповідного органу, так як їх заробітна плата пропорційно зменшилась би, необхідній сумі заробітній плати, визначеній позивачу апеляційним судом.

Згідно з частиною 3 статті 211 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судами норм матеріального чи процесуального права.

Відповідно до ст. 226 КАС України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

З огляду на викладене, зазначене рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210, 211, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу про адміністративне судочинство України, колегія суддів, -

Касаційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області, який діє в інтересах держави в особі Вовковинецької селищної ради задовольнити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Вовковинецької селищної ради про здійснення нарахування та виплату заробітної плати скасувати, залишити в силі постанову Даражнянського районного суду Хмелницької області суду від 23 лютого 2010 року.

ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.