розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 по справі № 2а/0470/4576/11

за позовом Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екоресурси",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Модель ЛК"

про стягнення коштів,-

Державна податкова інспекція звернулася до суду з позовом про стягнення з ТОВ "Екоресурси" та ТОВ "Модель ЛК" в дохід Державного бюджету кошти, одержані без установлених законом підстав у сумі 5 373 402,30 грн. з кожного.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із судовими рішеннями, податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційні вимоги позивач обґрунтовує тим, що правочини між ТОВ "Екоресурси" та ТОВ "Модель ЛК" не спрямовані на реальне настання правових наслідків, є нікчемними та таким, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, а відповідно не створюють і юридичних наслідків.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Передумовою звернення до суду Державної податкової інспекції про стягнення в доход держави коштів, одержаних за спірними правочинами, слугував висновок фахівців податкової інспекції, викладений у акті планової виїзної перевірки ТОВ "Екоресурси" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2010 від 03.03.2011 № 223/232/35229928, що операції по придбанню товарів (послуг) у ТОВ "СВП-Торгснаб", ТОВ "Модель ЛК" та реалізації даних товарів (послуг) ВАТ "Маріупольський МК ім.Ілліча" та ТОВ "ПІК Енерго-інвест" заключні без мети настання реальних наслідків та суперечать моральним засадам суспільства. Отже, зазначені операції, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 215, ч. 1 та ч. 5 ст. 203, ст. 228, ст. 662, ст. 655, ст. 656 Цивільного кодексу України є нікчемними та в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з думкою якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що фактично господарські операції між відповідачами відбулись, що підтверджено первинними документами та встановлено судовими рішеннями, натомість висновки контролюючого органу щодо нікчемності господарських операцій базуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними доказами.

Так, ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Зміст наведеної норми свідчить на користь висновку, що законодавець відокремив порушення публічного порядку від інших підстав нікчемності правочинів та передбачив наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави.

Таким чином для кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина сторони, внаслідок чого необхідно довести наявність умислу у сторін при укладенні та вчиненні конкретного правочину щодо настання певних протиправних наслідків. Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем таких доказів надано не було.

Безпідставним також є і посилання позивача як в позовній заяві так і в касаційній скарзі на статті 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Таким чином, судова колегія вважає недоведеним факт наявності у позивача умислу на порушення інтересів держави та суспільства при укладенні договору та зазначає, що такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, одержаних з дотриманням закону доказах, в даному випадку, зокрема, на вироку суду в кримінальній справі, що набрав законної сили або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.06.2011 року у справі № 2а/0470/4134/11, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 року, задоволено адміністративний позов ТОВ "Екоресурси" до Державної податкової інспекції, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення від 18.03.2011 № 0000452301, № 0000462301 та № 0000472301, що прийняті за результатами перевірки, оформленої актом від 03.03.2011.

Під час розгляду зазначеної справи № 2а/0470/4134/11) судами встановлено, що господарські операції між ТОВ "Екоресурси" та ТОВ "Модель ЛК" в межах договорів поставки фактично відбулись, що підтверджено первинними документами, а договори є реальним та відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочинів, їх недійсність прямо не заборонена законом та вказані договори не визнані судом недійсними.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог контролюючого органу та стягнення з відповідачів коштів у сумі 5 373 402,30 грн.

За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Криворізької південної міжрайонної державної податкової інспекції Дніпропетровської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.06.2012 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2012 по справі № 2а/0470/4576/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.