Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Олендера І.Я., Рибченка А.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тандем СВ" на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 по справі № 2а-1870/2013/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тандем СВ"

до Державної податкової інспекції в м. Сумах Сумської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

Товариство звернулось до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 02.03.2012 № 0000172305/18747, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за основним платежем у розмірі 51 620,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 1,00 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 03.05.2012 позовні вимоги Товариства задоволено, податкове повідомлення - рішення визнано протиправним та скасовано.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.092012 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач до Вищого адміністративного суду України подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що підставою для прийняття оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення були висновки, викладені у акті від 16.02.2012 про результати документальної невиїзної перевірки Товариства з питань достовірності визначення показників податкової декларації з ПДВ за квітень, травень 2011, в якому було зазначено про порушення позивачем п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України внаслідок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ в ціні вартості придбаних товарів на підставі договору поставки нафтопродуктів, укладеного з контрагентом ТОВ "Лобус - Трейд", оскільки, згідно інформації, викладеної в актах перевірок вказаного контрагента, останній не має реальної можливості здійснення фінансово - господарської діяльності, а позивачем під час проведення перевірки не надано документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом. Вищезазначене, на думку контролюючого органу, свідчить про порушення позивачем ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 Цивільного кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочину, а отже такий правочин є нікчемним та не породжує правових наслідків, зокрема, і щодо формування податкового кредиту.

Визначивши характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги щодо визнання недійсним оскаржуваного податкового повідомлення - рішення, виходив з того, що висновки податкового органу щодо фіктивності операцій, внаслідок чого формування позивачем податкового кредиту спрямоване на отримання лише податкової вигоди, є безпідставними, оскільки господарські операції, за наслідками яких позивачем було сформовано дані податкового обліку фактично відбулися, що підтверджено відповідними первинними документами. В свою чергу, податковим органом належними доказами факту вчинення платником податку податкового правопорушення не підтверджено.

Так, відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

А, за змістом положень п. 198.6 цієї ж статті не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

Отже, податкові наслідки у вигляді права на формування податкового кредиту є правомірними лише за умови реального виконання господарської операції та наявності належним чином оформлених первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

У ході розгляду справи судом першої інстанції було надано належну оцінку доказам, наданих позивачем та зібраних судом на підставі ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України, та іншим обставинам, що спростовують позицію державного податкового органу про недостовірність даних податкового обліку платника податків. Зокрема, судом досліджено первинні документи, які є підставою для бухгалтерського обліку та податкового обліку, встановлено реальне виконання договору поставки, подальше використання позивачем придбаного товару у власній господарській діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями належно оформлених первинних документів (договір, податкові та видаткові накладні, платіжні документи, паспорти, сертифікати відповідності, товарно - транспортні накладні, якими засвідчено транспортування позивачем нафтопродуктів на умовах самовивозу), а факт отримання товару підтверджується довіреностями на отримання товарно - матеріальних цінностей та прибутковими накладними.

Щодо складення товарно-транспортних накладних з порушенням Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку, Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155 (z0805-08) , (надалі Інструкція № 281/171/578/155) про що зазначено у рішенні суду апеляційної інстанції, суд зазначає, що певні недоліки в заповненні накладних, носять оціночний характер та не є підставою для висновку про позбавленні юридичної сили і доказовості зазначених первинних документів щодо придбання та транспортування позивачем нафтопродуктів, оскільки в силу відсутності визначення поняття "податковий облік" в чинному законодавстві та з точки зору пп. 1.2.3 Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в банках України, в якому зазначено, що податковий облік ведеться з метою накопичення даних про валові доходи та валові витрати відповідно до законодавства України і використовується для складання податкової звітності, форма, правила, порядок і термін подання якої визначаються ДПАУ, та при цьому, як зазначено у цьому пункті Положення, зміни в податковому обліку не впливають на фінансовий облік, фінансовий (бухгалтерський) та податковий облік - це різні поняття. Відповідно, недотримання вимог, що пред'являються до оформлення первинного документа в бухгалтерському обліку, не може бути підставою для прийняття рішення про виключення суми зі складу податкового кредиту.

Доводи відповідача, зазначені в акті перевірки, про нікчемність правочину укладеного між позивачем та його контрагентом ТОВ "Лобус - Трейд", судами правомірно не прийнято до уваги, оскільки наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів, а тому, за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що є нікчемний, повинен передувати або вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили, або рішення суду про визнання правочину недійсним.

Проте, всупереч вимогам ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем належних та допустимих доказів суду надано не було.

Таким чином, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції правомірно виходив з реальності здійснених господарських операцій та обумовленість останніх цілям господарського характеру позивача та з наявності первинних документів, зокрема, і товарно - транспортних накладних, що підтверджують фактичне придбання та отримання позивачем товару.

Отже, платник податків належними та допустимими доказами, оцінка яких зроблена судами з дотриманням норм ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, спростував доводи податкового органу щодо вчинення ним податкового правопорушення.

З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином суд першої інстанції застосував норми матеріального та процесуального права та спір у справі вирішив правильно, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення ухвалене судом першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) , суд, -

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Тандем СВ" задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 по справі № 2а-1870/2013/12 скасувати та залишити в силі постанову Сумського окружного адміністративного суду від 03.05.2012.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237- 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.