Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Борисенко І.В. суддів Кошіля В.В. Моторного О.А., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 у справі № 804/7651/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кольорові метали" до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Кольорові метали" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби, в якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001751501, № 0001751502 від 23.05.2013.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2013, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволені позову відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.2012, за результатами якої складено акт № 2496/22-2/32495368 від 26.04.2013;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.1.32. ст.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3, п.5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пп.135.5.4 п.135.5 ст.135, пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, пп.138.10.3 п.138.10 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток на суму 17 849 794 грн.; пп.186.2.1 п.186.2 ст.186, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 3 472 888 грн.; пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пп.186.2.1 п.186.2 ст.186, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем встановлено заниження податку на додану вартість на суму 1 145 810 грн.;

- на підставі акту перевірки № 2496/22-2/32495368 від 26.04.2013 відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0001751501 від 23.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на 17 849 794 грн. за основним платежем та на 4 462 448,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

2) податкове повідомлення-рішення № 0001761502 від 23.05.2013, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 4 618 698 грн. за основним платежем та на 2 067 214,25 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що висновки відповідача щодо завищення позивачем сум податкового кредиту та заниження валових витрат по операціях з ТОВ "Ферріт-Д", ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Матадор", ПП "Полюс", ТОВ ВК "Віконні системи", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт-Д", ТОВ "Діксі Буд", ТОВ "Альянс+", ТОВ "Вєнтек", ПП "Полтава-проект-монтаж", ПП "Валга", ТОВ "Градієнт Тек", ТОВ "Транс Бізнес Лайн", ТОВ "Взлет Ера" не знайшли свого підтвердження.

Суд касаційної інстанції не може погодитися з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає їх передчасними та такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного встановлення усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Порядок визначення платником податків об'єкта оподаткування податком на додану вартість у спірних періодах був врегульований як Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , так і Податковим кодексом України (2755-17) , а порядок визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток був врегульований Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) та Податковим кодексом України (2755-17) .

Оскільки згідно зі ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами Податкового Кодексу України (2755-17) , які є тотожними з положеннями Закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) , та Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (334/94-ВР) .

Згідно п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідності до п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п.201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За змістом п.138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції зазначає, що витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Судом першої інстанції встановлено, що про виконання укладених позивачем договорів з його контрагентами свідчать досліджені в ході судового розгляду справи докази, в тому числі, первинні документи.

При цьому, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи відповідають вимогам Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (996-14) , мають всі необхідні реквізити (печатки підприємств, підписи уповноважених осіб), а тому є такими, які підлягають обов'язковому врахуванню як в бухгалтерському, так і в податковому обліку.

Однак, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та зробленими без належного дослідження доказів, оскільки мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень містять лише загальні посилання на назви первинних документів, без дослідження їх змісту та без зазначення їх реквізитів, як то дата первинного документа, чи номер за наявності, та/або посилання на аркуші матеріалів справи.

Отже, з метою встановлення факту реального здійснення господарських операцій та законності формування позивачем сум витрат по податку на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість судам слід з'ясувати зміст проведених позивачем господарських операцій, їх обсяг та спосіб здійснення, тобто, ознак, які б свідчили про реальність їх надання, передбачених укладеними договорами, встановити зв'язок між фактом придбання товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

Крім того, суд касаційної інстанції зазначає, що не може вважатися обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що отримані позивачем від контрагентів ТОВ "Ферріт-Д", ТОВ "Ангстрем Континенталь", ТОВ "Матадор", ПП "Полюс", ТОВ ВК "Віконні системи", ТОВ "Ривс", ТОВ "Старт-Д", ТОВ "Діксі Буд", ТОВ "Альянс+", ТОВ "Вєнтек", ПП "Полтава-проект-монтаж", ПП "Валга", ТОВ "Градієнт Тек", ТОВ "Транс Бізнес Лайн", ТОВ "Взлет Ера" товари, роботи (надані послуги) були використані у господарській діяльності платника податку, оскільки судом не наведено мотивів, підтверджених належними доказами по справі, в обґрунтування такого висновку.

Таким чином, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.06.2013 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 27.05.2014 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.