розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Волинській області на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у справі

за позовом Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Волинської області

до відповідача Контрольно-ревізійного управління у Волинській області

з участю третьої особи без самостійних вимог - Головне управління Державного казначейства у Волинській області

про визнання вимоги частково недійсною, -

11.06.2011 р. до суду з позовом про визнання абзацу 5, 6 частини 4 вимоги № 03-040-14-14/2872 від 13.05.2011 р. та визнання розпорядження Контрольно-ревізійного управління у Волинській області, правонаступником якого є Державна фінансова інспекція у Волинській області, (далі Фінінспекція) недійсним звернувся навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Волинської області (далі Навчально-методичний центр). Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що зазначені вимоги не можуть бути звернені до нього, оскільки ним не було порушено законодавства. Посилаючись на протиправність частини вимоги та розпорядження, Навчально-методичний центр просив задовольнити позов.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29.06.2011 р. відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 р. рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано вимоги абзацу 5 частини 4 вимоги від 13.05.2011 р. № 03-040-14-14/2872 щодо забезпечення відшкодування коштів у сумі 448174,43 грн. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погодившись з постановою апеляційного суду, Фінінспекція звернулася з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просила її скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції. При цьому скаржник зазначив, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про часткову обґрунтованість позову.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі акту ревізії фінансово-господарської діяльності відповідача за період з 1.03.2007 р. по 1.04.2011 р. від 27.04.2011 р. Фінінспекцією винесена вимога від 13.05.2011 р., в абзаці 5 частини 4 вимоги якої йдеться про забезпечення Навчально-методичним центром відшкодування завданої шкоди в сумі 448174,43 гр., яка, на думку Фінінспекції, виникла через безпідставне використання позивачем грошових коштів.

Відповідно до статті 244-2 КАС України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

В постанові Верховного Суду України від 15.04.2014 р. по справі № 21-40а14 зазначено :

Згідно з Положенням Державна фінансова інспекція України (далі - Держфінінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальність винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів '…' (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція України для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Також Положенням установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів Держфінінспекція України має право звернутися до суду в інтересах держави.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону N 2939-XII, згідно з якими державній контрольно-ревізійній службі надано право пред'являти керівникам та іншим службовим особам підконтрольних установ, що ревізуються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства з питань збереження і використання державної власності та фінансів, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки."

Таким чином, Фінінспекція, встановивши наявність збитків, може зазначити про це у акті перевірки та звернутися із позовом про стягнення коштів. В той же час, вимога Фінінспекції в частині відшкодування виявлених під час ревізії підконтрольної установи збитків не є обов'язковою для виконання, що унеможливлює задоволення адміністративного позову про її скасування.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231, 254 КАС України, -

Касаційну скаргу Державної фінансової інспекції у Волинській області задовольнити.

Скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014 р., залишивши в силі постанову Волинського окружного адміністративного суду від 29.06.2011 р.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, передбаченому ст. 235- 244 КАС України.