Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївдортранс" (далі - позивач, ТОВ "Миколаївдортранс") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - відповідач, ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2015 р. позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 07.11.2014 року № 0002842201.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 р. постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2015 р. залишено без змін.

У касаційній скарзі ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2015 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 р. і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

У письмовому запереченні на касаційну скаргу ТОВ "Миколаївдортранс", посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою, просить залишити її без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2015 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 р. - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку про наступне.

ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування, податкового кредиту по взаємовідносинам з ПП "Торгівельною компанією "Амада" за травень-червень 2014 року та правомірності формування доходів, за результатами якої складено акт № 4492/14-02-22-01/37758656 від 15.10.2014 р.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п.185.1 ст.185, п.188.1 ст.188, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 402033 грн., у тому числі за травень 2014 року на суму 203333 грн., за червень 2014 року на суму 198700 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення - рішення № 0002842201 від 07.11.2014 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 603050 грн. (за основним платежем на - 402033 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -201017 грн.).

Суди першої та апеляційної інстанцій визнали необґрунтованими такі висновки податкового органу, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

У відповідності до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

За змістом частини 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем (покупець) укладено з ПП "ТК "АМАДА" (постачальник) договір поставки від 30.04.2013 року № 09/04/2014 та договір поставки від 30.04.2013 року № 10/04/2014, відповідно до яких позивачу було поставлено: запчастини для автотранспорту (колінні вали, ресори, блок циліндрів, диференціал тощо) на загальну суму 920 000,0 грн., в т.ч. ПДВ на суму 153 333,34 грн.; листовий метал (для облицювання кузовів вантажних автомобілів) на загальну суму 300 000,0 грн., в т.ч. ПДВ на суму 50 000,0 грн.

Виконання зазначених договорів підтверджено належним чином складеними первинними документами: специфікаціями, додатковою угодою, видатковими, податковими, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, договором оренди транспортних засобів, договором оренди приміщення, картками складського обліку, актами використання в господарській діяльності придбаного товару, копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів.

Отже, позивачем реально здійснені та фактично виконані господарські операції по взаємовідносинах з ПП "ТК "АМАДА", що підтверджено належним чином складеними первинними документами.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що позивачем виконані всі умови, передбачені податковим законодавством, які надають йому правові підстави для формування податкового кредиту.

Крім того, суди обґрунтовано не прийняли до уваги висновки податкового органу щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено, правова оцінка обставин у справі дана вірно.

За таких обставин, касаційна скарга відповідача підлягає відхиленню, а постанова Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2015 р. та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 р. залишенню без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210, 214 - 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

1.Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

2.Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 16.01.2015 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.03.2015 р. залишити без змін.

3.Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 238 Кодексу адміністративного судочинства України (2747-15) .