розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області, в якому, з урахуванням уточнень, просила визнати дії відповідача щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 неправомірними; зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області призначити їй пенсію за віком на пільгових умовах по списку № 2 починаючи з 13 квітня 2013 року з урахуванням періоду роботи з 01 лютого 1979 року по 01 грудня 1982 року на посаді термоізолювальника в Комбінаті "Юженерготеплоізоляція"; з 11 червня 1990 року по 30 липня 1990 року на посаді монтажника сталевих та залізобетонних конструкцій 3-го розряду в Енергодарському домобудівельному комбінаті; з 05 листопада 1996 року по 21 травня 2007 року в ДП НАЕК "Енергоатом" ВП ЗАЕС на посаді муляра, зайнятого з використанням шкідливих речовин.

Постановою Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року позов задоволено частково. Визнано дії Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області щодо відмови ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 неправомірними. Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодар Запорізької області призначити ОСОБА_4 пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2 з урахуванням періоду роботи з 01 лютого 1979 року по 01 грудня 1982 року на посаді термоізолювальника в Комбінаті "Юженерготеплоізоляція"; з 11 червня 1990 року по 30 липня 1990 року в Енергодарському домобудівельному комбінаті на посаді монтажника сталевих та залізобетонних конструкцій 3-го розряду; з 05 листопада 1996 року по 21 травня 2007 року в ДП НАЕК "Енергоатом" ВП ЗАЕС на посаді муляра, зайнятого з використанням шкідливих речовин, починаючи з 04 травня 2013 року.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою позивачу відмовлено у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення вказаним вимогам не відповідають.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_4 працювала: з 01 лютого 1979 року по 01 грудня 1982 року на посаді термоізолювальника в Комбінаті "Юженерготеплоізоляція"; з 11 червня 1990 року по 30 липня 1990 року на посаді монтажника сталевих та залізобетонних конструкцій 3-го розряду Енергодарського домобудівельного комбінату; з 05 листопада 1996 року на посаді муляра в ДП НАЕК "Енергоатом" ВП ЗАЕС.

12 липня 2013 року ОСОБА_4 звернулася до Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, до якої додала копії: довідки № 26 від 11 липня 2013 року, виданої ДП НАЕК "Енергоатом" ВП ЗАЕС, в якій визначені періоди роботи ОСОБА_4 з 21 травня 2007 року по 30 квітня 2013 року; наказу №114 від 24 грудня 1997 року, виданого ВАТ "Укренерготеплоізоляція" "Про підсумки 1 етапу атестації робочих місць за умовами праці"; архівної довідки № В-94/1 від 29 серпня 2011 року про нарахування заробітної плати ОСОБА_4 у період роботи з 01 лютого 1979 року по 31 грудня 1979 року в Комбінаті "Юженерготеплоізоляція"; довідки № В-94/2 від 29 серпня 2011 року про перейменування підприємства; архівної довідки № В-94 від 29 серпня 2011 року; характеристики умов праці термоізолювальників, вогнетривників, майстрів і старших майстрів ВАТ "Укренерготеплоізоляція"; витягу з ЄДРПОУ по ВАТ "Укренерготеплоізоляція".

Управління Пенсійного фонду України в м. Енергодарі Запорізької області, розглянувши вказану заяву, повідомило ОСОБА_4, що відповідно до записів трудової книжки та доданих документів можливо зарахувати до пільгового стажу 2 роки 7 місяців 16 днів, якого недостатньо для призначення пільгової пенсії, а також вказало, що період роботи з 01 січня 1980 року по 01 грудня 1982 року неможливо зарахувати до пільгового стажу, оскільки, як вбачається з архівної довідки № В-94/1 від 29 серпня 2011 року, відсутнє нарахування заробітної плати за вищезазначений період.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того що, пільговий характер роботи позивача на посадах термоізолювальника та муляра у спірний період часу підтверджується відповідними записами у її трудовій книжці.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив з того, що у трудовій книжці ОСОБА_4 не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, а тому для підтвердження спеціального трудового стажу необхідні уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Однак, колегія суддів Вищого адміністративного суду України такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій вважає передчасними та такими, що зроблені з неповним з'ясуванням всіх обставин справи.

Відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ (в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам.

За правилами частини 1 статті 100 Закону України "Про пенсійне забезпечення" особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (637-93-п) затверджено порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Пунктом 1 цього Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як було встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_4 згідно записів у її трудовій книжці у період з 01 лютого 1979 року по 01 грудня 1982 року та з 05 листопада 1996 року по 24 квітня 2013 року працювала на посадах термоізолювальника та муляра, які входять до переліку професій, робота на яких надає право на пенсію на пільгових умовах по Списку № 2.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції, що для підтвердження спеціального трудового стажу ОСОБА_4 необхідні уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників зроблений без урахування вимог статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", якою передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

В той же час суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги не врахував, що згідно з пунктами 1 і 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 (442-92-п) (набрала чинності з 21 серпня 1992 року) на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров'я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому проводиться атестація; основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Пунктом 4 зазначеного Порядку встановлено, що атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383 (z1451-05) , результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Якщо атестація була вперше проведена після 21 серпня 1997 року, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21 серпня 1992 року, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку (пункт 4.4 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах).

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до пункту "б" частини 1 статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є виконання нею робіт, що містяться у Списку № 2, а також документальне підтвердження несприятливих умов праці за результатами атестації відповідного робочого місця: карта умов праці, наказ по підприємству про затвердження переліку робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; трудова книжка із записом про витяг із зазначеного наказу або з додатком такого витягу.

Виходячи з наведеного відсутність підтвердження вищенаведених обставин, а саме, атестації робочого місця, не породжує виникнення права на зарахування пільгового стажу, починаючи з 21 серпня 1992 року.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 17 березня 2014 року по справі № 21-585а14.

Проте, суд першої інстанції, розглядаючи дану справу, належним чином не з'ясував чи проводилася атестація робочого місця позивача за умовами праці у встановленому законом порядку, а відтак - і наявність підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Не з'ясувавши вказаних обставин, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення позову та зобов'язання відповідача зарахувати спірний стаж до періоду роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, та призначити таку.

Суд апеляційної інстанції зазначених помилок не виправив.

Не встановлення в судовому процесі зазначених вище обставин як таких, що мають суттєве значення у справі, призвело до передчасних та необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, та відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства Україниє підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень.

Згідно частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Частиною 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій допущено порушення норм процесуального права, зокрема статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового судового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Енергодарського міського суду Запорізької області від 04 грудня 2014 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.