Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого судді Розваляєвої Т. С. (суддя-доповідач), суддів Маслія В. І., Черпіцької Л. Т., секретаря судового засідання Кальненко О. І..

за участю: позивача - ОСОБА_4,

представника позивача - ОСОБА_5,

представника відповідача - Сагайдака О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Великоолександрівської сільської ради про визнання недійсним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

ОСОБА_4 звернулась з позовом до Великоолександрівської сільської ради про визнання недійсним рішення Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 квітня 2013 року № 1240-29-VI про відмову у наданні їй дозволу на складення технічної документації по виготовленню державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,12 га, що розташована в АДРЕСА_1; зобов'язати відповідача скасувати рішення Великоолександрівськї сільської ради № 263 від 22 листопада 2001 року про передачу земельної ділянки, площею 0,12 га, у приватну власність ОСОБА_7; зобов'язати відповідача повторно розглянути її заяву про надання дозволу на складання технічної документації по виготовленню державного акту.

Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернулась з касаційною скаргою, в якій просила їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В запереченнях відповідач просив залишити скаргу без задоволення.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, представників позивача і відповідача, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Великоолександрівської сільської ради від 20 жовтня 1995 року № 95 закріплено за позивачем земельну ділянку, площею 0,12 га, що розташована в АДРЕСА_1 під будівництво житлового будинку.

Рішенням виконкому Великоолександрівської сільської ради від 22 листопада 2001 року № 263 ОСОБА_7 передано у приватну власність земельну ділянку, загальною площею 0,12 га, що розташована в АДРЕСА_1 для ведення особистого підсобного господарства, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю, який виданий 12 грудня 2001 року № 1627.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 09 лютого 2002 року № 445 вищезазначену спірну земельну ділянку, площею 0,12 га, придбано іншою фізичною особою, яка в подальшому 23 липня 2003 року на підставі договору від 23 липня 2003 року № 4189 відчужила її іншій особі. Згідно договору купівлі-продажу від 12 серпня 2005 року спірна земельна ділянка в чергове продана.

Рішенням Великоолександрівської сільської ради № 1240-49-VІ від 24 квітня 2013 року позивачу відмовлено в наданні дозволу на складання технічної документації по виготовленню державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,12 га.

Рішення відповідача обґрунтовано тим, що спірна земельна ділянка не перебуває в комунальній власності Великоолександрівської сільської ради.

Не погоджуючись із вказаними рішеннями відповідача, позивач звернулась до суду.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції дійшов висновку, з якими погодився суд апеляційної інстанції, що рішення відповідача про відмову в наданні дозволу на складання технічної документації по виготовленню державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,12 га, прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка не перебуває у власності ради. Окрім того, суди зазначили, що рішення виконкому Великоолександрівської сільської ради від 22 листопада 2001 року № 263 в судовому порядку не оскаржено, а вимога про зобов'язання ради скасувати своє рішення задоволенню не підлягає у зв'язку з тим, що рада не може скасовувати попередні рішення.

Колегія суддів не заперечує правильності резолютивної частини рішення суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, але не погоджується з їх мотивуванням з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 16 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 вказаного Кодексу набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться шляхом одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. (п. "в" ч. 3 наведеної правової норми).

Згідно із ч. 1 ст. 122 Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх.

Стаття 118 Земельного кодексу України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами. За частиною 6 цієї норми громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Аналіз наведених норм права вказує, що надання дозволу на складання технічної документації по виготовленню державного акту на право приватної власності на земельну ділянку надає рада у випадку, якщо бажана земельна ділянка знаходиться у власності ради.

Враховуючи, що рішення Великоолександрівськї сільської ради № 263 від 2001 року про передачу земельної ділянки, площею 0,12 га, у приватну власність ОСОБА_7 не скасовано, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів, що оскаржуване рішення Великоолександрівської сільської ради Бориспільського району Київської області від 24 квітня 2013 року № 1240-29-VI про відмову у наданні позивачу дозволу на складення технічної документації по виготовленню державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, площею 0,12 га, що розташована в АДРЕСА_1, прийняте у межах повноважень без порушень вимог Закону, оскільки на час його винесення спірна земельна ділянка не перебувала у власності відповідача.

Щодо вимоги про зобов'язати відповідача скасувати рішення Великоолександрівської сільської ради № 263 від 12 листопада 2001 року, колегія судді зазначає таке.

Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Оскільки адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення чи діями суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Таким чином, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

У п. 5 рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (v007p710-09) Конституційний Суд України зазначив, що ненормативні правові акти органу місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, рішення Великоолександрівськї сільської ради № 263 від 12 листопада 2001 року вичерпало свою дію фактом його виконання, а саме: фактом видачі державного акту на землю.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення.

За таких обставин, колегія судів погоджується з висновками судів про відсутність підстав для задоволення вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії.

Слід зазначити, що, аналізуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що після оформлення права між сторонами виник спір про право.

Відповідно до положень норм статей 152 ЗК та 16 ЦК України (435-15) користувач земельної ділянки вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. При цьому суд, вирішуючи спір про відновлення прав позивача щодо землекористування, може дати оцінку законності підставі отримання акту на землю, якщо його прийняття сприяло порушенню прав позивача.

Відтак оскарження рішення, на підставі якого вже виникло право, унеможливлює відновлення порушеного права за таким позовом.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Вінницького Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 11 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеними статтями 237, 238, 239-1 КАС України.