Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України у складі:

розглянула в судовому засіданні в м. Києві 24 липня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок апеляційного суду Донецької області від 26 вересня 2006 року.

Цим вироком засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, судимості не має,

за ч. 1 ст. 153 КК України на чотири роки позбавлення волі, ч. 2 ст. 153 КК України на шість років позбавлення волі, ч. 2 ст. 152 КК України на вісім років позбавлення волі, ч. 3 ст. 152 КК України на десять років позбавлення волі, ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 152 КК України на сім років позбавлення волі, ч. 3 ст. 185 КК України на чотири роки позбавлення волі, ч. 2 с. 187 КК України (2341-14) на вісім років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю, за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України до довічного позбавлення волі.

За сукупністю злочинів відповідно до ст. 70 КК України ОСОБА_1 остаточно призначено довічне позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 24 липня 2008 року зазначений вирок скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд у зв'язку з істотним порушенням при розгляді справи конституційних положень про те, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в законному порядку, та вимог кримінально - процесуального закону, які перешкодили суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок.

Так, згідно зі ст. 323 КПК України вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим. Суд обґрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні, і оцінює їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх, та дати оцінку з точки зору їх належності, допустимості, достовірності й достатності для вирішення питань, зазначених у ст. 324 КПК України.

Ці вимоги закону при розгляді даної кримінальної справи судом не дотримані.

Так, як на доказ винуватості ОСОБА_1 суд послався на його показання під час досудового слідства, явки з повинною, в яких він визнав винність у вчинені інкримінованих діянь, дані протоколів відтворення обстановки й обставин події з участю засудженого.

Надаючи таке доказове значення показанням ОСОБА_1 під час досудового слідства, суд повинен був ретельно з'ясувати, чи є вони достовірними та допустимими, зважаючи на те, що в судовому засіданні ОСОБА_1 стверджував, що явки з повинною та показання, в яких визнавав учинення ним злочинів, він дав унаслідок застосування фізичного та психологічного тиску з боку працівників правоохоронних органів у перші дні затримання.

Як убачається з вироку, суд, спростовуючи такі твердження ОСОБА_1, послався на те, що ці обставини за дорученням суду перевірялись прокурором, який установив, що до засудженого незаконні методи не застосовувались.

Однак у протоколі судового засідання відсутні дані щодо обговорення питання про дачу такого доручення прокурору. Немає в матеріалах справи й ухвали суду про дачу доручення та самих матеріалів перевірки.

Заперечуючи участь у вчиненні інкримінованих злочинів, ОСОБА_1 у судовому засіданні заявляв, що в ряді випадків не міг бути присутнім на місці злочину, оскільки знаходився на роботі.

На виконання доручення до суду надійшли дані щодо перебування ОСОБА_1 на роботі у час учинення інкримінованих йому дій. З них видно, що засуджений у час, коли вчинені злочини відносно ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 працював на зміні в шахті "Совєтская".

Разом із тим, суд, не прийнявши до уваги зазначені дані, не навів обґрунтувань визнання їх недостовірними і не з'ясував, чому вони суперечать наданим органом досудового слідства доказам, які підтверджують обвинувачення.

Також суд не дав оцінки й іншим доказам, які спростовують пред'явлене ОСОБА_1 обвинувачення.

Зокрема, по епізоду зґвалтування та розбійного нападу на ОСОБА_5. за висновками проведеної по справі судово-медичної молекулярно-біологічної експертизи походження слідів сперми, виявленої на одязі потерпілої, від ОСОБА_1 виключається.

Суд як на доказ винуватості ОСОБА_1 по епізоду посягання на ОСОБА_2 послався у вироку на показання свідка ОСОБА_6 Разом із тим, вказані свідком прикмети злочинця не відповідають прикметам ОСОБА_1 Однак суд не мотивував, яке відношення до доказів винуватості ОСОБА_1 мають свідчення ОСОБА_6

Таким чином, суд не проаналізував усі зібрані у справі докази, тобто всі фактичні дані, що містяться у показаннях засудженого, свідків, висновках експертиз та інших джерелах доказів, які стверджують або спростовують обвинувачення, а тому питань, зазначених у ст. 324 КПК України, належно не вирішив.

Окрім наведеного, потерпілі та свідки по справі допитані судом поверхово, викладені у вироку їх показання в судовому засіданні в основному повторюють зміст їх свідчень, вказаних в обвинувальному висновку, які судом не досліджувались і не відповідають протоколу судового засідання.

По епізоду, пов'язаному з посяганням на ОСОБА_7 у вироку допущені суперечності. Викладаючи обставини вчинення злочину, суд указав, що ОСОБА_1, маючи намір учинити зґвалтування, наздогнав ОСОБА_7 та, застосовуючи насильство, задовольнив статеву пристрасть неприродним способом. Оскільки ОСОБА_7 чинила активний опір, ОСОБА_1 із метою його подолання вчинив її умисне вбивство, поєднане із зґвалтуванням.

Разом із тим, кваліфікуючи дії ОСОБА_1 по цьому епізоду за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК України, суд указав у вироку, що вбивство ОСОБА_7 поєднано з насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом.

Зазначені та наведені в ухвалі інші істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону потягли скасування вироку та направлення справи на новий судовий розгляд.

Крім того, при розгляді справи в касаційному порядку виявлені порушення закону, допущені при підготовці справи до направлення її в касаційну інстанцію.

Так, засуджений ОСОБА_1 27 вересня 2006 р. звернувся із заявою, в якій просив ознайомити його з протоколом судового засідання та матеріалами справи, які вперше йому були надані лише 9 січня 2007 р., тобто більше, ніж через 3 місяці після винесення вироку, хоча протокол судового засідання виготовлено 3 жовтня 2006 р. Не зважаючи на те, що ОСОБА_1неодноразово відмовлявся від ознайомлення з протоколом судового засідання та матеріалами справи, висуваючи не передбачені законом вимоги про участь захисника при ознайомленні, лише 5 липня 2007 року постановою судді було встановлено графік ознайомлення засудженого з матеріалами справи та протоколом судового засідання.

В подальшому ОСОБА_1 ще декілька разів протягом серпня 2007 року надавались матеріали справи, однак він і далі продовжував відмовлятись від ознайомлення з ними. Разом із тим, постанову про припинення ознайомлення винесено лише 10 січня 2008 року, а кримінальну справу з касаційною скаргою засудженого направлено до Верховного Суду України 7 квітня 2008 року.

Таким чином, кримінальну справу всупереч вимогам ст. 389 КПК України направлено в касаційну інстанцію більш ніж через рік після виконання апеляційним судом вимог ст. 351 КПК України.

Колегія суддів вважає, що по справі допущено невиправдану тяганину, що призвело до несвоєчасного її розгляду касаційною інстанцією.

Наведені факти є недопустимими при здійсненні правосуддя, у зв'язку з чим колегія суддів, керуючись ст. ст. 400-2, 23-2 КПК України

Про встановлені по справі факти порушень закону, допущені при розгляді кримінальної справи щодо ОСОБА_1, довести до відома голови апеляційного суду Донецької області для відповідного реагування.