У Х В А Л А
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого, судді
Редьки А.I.,
суддів
Кривенди О.В., Мороза М.А.,
за участю прокурора
Брянцева В.Л.,
засудженого ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні 26 жовтня 2006 року в м.
Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засудженого
ОСОБА_1 та захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 на
вирок Апеляційного суду Донецької області від 29 грудня 2005 року,
яким засуджено
ОСОБА_3, уродженця м. Москви Російської Федерації, не
працюючого, немаючого судимості,
за ч. 2 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення
волі, ч.3 ст. 185 на 3 роки позбавлення волі, ч. 4 ст. 187 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 8 років позбавлення волі з конфіскацією
всього майна, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 12
років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, ч. 3 ст. 289
КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 7 років позбавлення волі, а за
сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
остаточне покарання визначене у виді 15-ти років позбавлення волі
з конфіскацією всього майна.
За ч. ч. 1 і 3 ст. 357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_3
виправдано.
ОСОБА_1, уродженця м. Маріуполя Донецької області, не
працюючого, немаючого судимості,
за ч. 1 ст. 185 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки позбавлення
волі, ч. 4 ст. 187 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 8 років позбавлення
волі з конфіскацією всього майна, п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 10 років позбавлення волі з конфіскацією
всього майна, ч. 3 ст. 289 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 7 років
позбавлення волі, за ч. 3 ст. 357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 1 рік
обмеження волі, а за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
остаточне покарання визначене у виді 14-ти
років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.
За ч. 3 ст. 357 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1. виправдано.
Суд визнав ОСОБА_3. і ОСОБА_1 винуватими у тому, що вони у
2004 - 2005 роках в м. Маріуполі Донецької області вчинили ряд
умисних тяжких і особливо тяжких злочинів за таких обставин.
ОСОБА_3. у липні 2004 року через балкон проник до квартири
АДРЕСА_1, що на проспекті Перемоги в м. Маріуполі, звідки таємно
викрав майно потерпілої ОСОБА_4. загальною вартістю 1300 грн.
Він же, діючи повторно, 16 січня 2005 року, знаходячись у
стані алкогольного сп'яніння, перебуваючи у квартирі АДРЕСА_2,
викрав у потерпілого ОСОБА_5 майно та гроші на суму 770 грн.
ОСОБА_1. 23 грудня 2004 року, знаходячись у стані
алкогольного сп'яніння і перебуваючи у квартирі АДРЕСА_3 в гостях
у ОСОБА_6, таємно викрав майно потерпілої ОСОБА_6 на суму 600 грн.
26 січня 2005 року ОСОБА_3. і ОСОБА_1 перебуваючи в квартирі
останнього, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння,
домовились вчинити розбійний напад із застосуванням вогнепальної
зброї на таксиста з метою заволодіння транспортним засобом та його
майном. З цією метою вони озброїлись мисливською рушницею та
набоями до неї, та сіли на майдані Перемоги в м. Маріуполі в
автомобіль - таксі ВАЗ 2106 держзнак НОМЕР_1 під керуванням водія
ОСОБА_7. Знаходячись у безлюдному місці, де водій зупинив
автомобіль на прохання ОСОБА_3. і ОСОБА_1, ОСОБА_3., діючи
погоджено з ОСОБА_1 двічі вистрілив з мисливської рушниці в голову
потерпілого і у такий спосіб убив його. Після скоєння вбивства
ОСОБА_3. і ОСОБА_1. заволоділи автомобілем і іншим майном
потерпілого та з місця події зникли.
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_2. не оспорюючи вирок в
частині правильності висновку суду про доведеність винності
засудженого ОСОБА_3. та правильності кваліфікації скоєних ним
злочинних дій, просить вирок суду змінити і пом'якшити призначене
йому покарання з тих підстав, що ОСОБА_3. раніше не судимий, дав
по справі правдиві показання, щиро розкаявся у скоєному, має
позитивні характеристики, являється інвалідом 2-ї групи.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить вирок суду
скасувати і направити справу на додаткове розслідування з тих
підстав, що він необгрунтовано засуджений за ч. 2 ст. 115 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
. Стверджує, що ніякого зговору з ОСОБА_3. на
вбивство таксиста не було і він нікого не вбивав, а лише був
присутній при цьому.
У запереченні на касаційні скарги потерпіла ОСОБА_8. просить
касаційні скарги захисника і засудженого залишити без задоволення
як безпідставні.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення
засудженого ОСОБА_1, який підтримав доводи поданої скарги,
прокурора, який вважав, що касаційні скарги задоволенню не
підлягають, і просив залишити вирок без зміни, перевіривши
матеріали кримінальної справи та обговоривши доводи касаційних
скарг, колегія суддів дійшла наступного.
Висновок суду щодо доведеності винності ОСОБА_3. і ОСОБА_1 в
обсязі злочинних дій зазначених у вироку, матеріалами справи
доведена, і засудженим ОСОБА_3. та його захисником не оспорюється.
Обгрунтовуючи свій висновок, суд послався у вироку,
насамперед на показання самих засуджених, які вони давали на
досудовому слідстві під час неодноразових допитів з участю
захисників, у тому числі під час відтворення обстановки і обставин
події, в яких вони детально й послідовно розповідали про обставини
вчинення злочинів, та, вказуючи на роль один одного в них,
одночасно викривали себе у скоєнні розбійного нападу та вбивстві
ОСОБА_7.
Їх зміст зводився до того, що в процесі сумісного вживання
спиртних напоїв, вони обговорювали питання де можна придбати
гроші, ОСОБА_3., знаючи що за місцем проживання ОСОБА_1
знаходиться мисливська рушниця, що належала його померлим родичам,
запропонував вчинити із застосуванням рушниці розбійний напад на
когось із таксистів, та заволодіти його майном і транспортним
засобом. Всі інші дії щодо нападу на таксиста і його вбивства
ОСОБА_3. і ОСОБА_1. вчинили відповідно до попередньої
домовленості. Вони озброїлись рушницею і набоями до неї, вибрали
автомобіль таксі, на якому під'їхали у безлюдне місце за містом,
попросили таксиста зупинитись, а коли той зупинився і вийшов за
ОСОБА_1. з автомобіля, ОСОБА_3. двічі вистрілив із рушниці
потерпілому в голову у такий спосіб убивши його.
Аналогічними були показання засуджених у суді, при цьому
ОСОБА_3. твердив, що розбійний напад і вбивство таксиста вони
вчинили спільними зі ОСОБА_1 діями. Роль ОСОБА_1 при вбивстві
потерпілого полягала в тому, що він відволікав увагу таксиста, чим
дав можливість ОСОБА_3. зібрати рушницю, зарядити її і зробити
прицільні постріли.
За даними висновків судово-медичної експертизи на тілі
ОСОБА_7 виявлені вогнепальні, дробові, наскрізні та сліпі рани
голови, лиця, шиї та передпліччя з переломами кісток зводу і
основи черепа та інші ушкодження від пострілу з мисливської
рушниці, які стали причиною смерті потерпілого.
Дослідивши всі ці та інші докази в їх сукупності, суд дійшов
обгрунтованого висновку про те, що узгодженість дій винуватих, які
разом готували злочин, озброїлись рушницею і набоями з метою
вчинення розбійного нападу і вбивства, вчинили розбійний напад на
водія таксі і вбили його, свідчить про наявність у них єдиного
умислу, спрямованого на заподіяння смерті потерпілому з корисливих
мотивів.
З таких обставин твердження засудженого ОСОБА_1 у скарзі про
невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи і про
його непричетність до вбивства ОСОБА_7 є безпідставними.
Кваліфікація злочинних дій ОСОБА_3. за ч. 2 ст. 185, ч.3 ст.
185, ч. 4 ст. 187 п.п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 та ч. 3 ст. 289 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
і ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185, ч. 4 ст. 187, п.п.
6, 12 ч. 2 ст. 115 та ч. 3 ст. 289 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, є
правильною.
Покарання ОСОБА_3. і ОСОБА_1 призначено у відповідності з
вимогами закону, з урахуванням характеру і ступеня суспільної
небезпечності вчиненого, даним про їх особи, а також всіх
обставин, які мають значення для справи, у тому числі тих, що
пом'якшують покарання, і на які вказується у касаційній скарзі
захисника ОСОБА_2.
Колегія суддів не знаходить підстав для пом'якшення
покаранняОСОБА_3.
Будь-яких даних, які свідчили б про необ'єктивність,
упередженість органів досудового слідства або суду, порушення ними
норм кримінально-процесуального закону, не встановлено.
Ураховуючи наведене та керуючись ст. ст. 394 - 396 КПК
України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія суддів
у х в а л и л а:
Вирок Апеляційного суду Донецької області від 29 грудня 2005
року стосовно ОСОБА_3 та ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну
скаргу захисника ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_3 та
засудженого ОСОБА_1- без задоволення.
С у д д і:
Редька А.I. Кривенда О.В. Мороз М.А.