Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Присяжнюк Т.I.,

суддів

Косарєва В.I. і Школярова В.Ф.,

за участю прокурора

Кривов'яза Я.I.,

захисника

ОСОБА_2,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 01 квітня 2008 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на судові рішення щодо нього,

в с т а н о в и л а:

вироком Сватівського районного суду Луганської області від 09 грудня 2005 року

ОСОБА_1,

IНФОРМАЦIЯ_1народження,

раніше не судимого,

- засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) на 7 років позбавлення волі.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого ОСОБА_3 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди, на корить Луганської обласної клінічної лікарні 2053 грн. 62 коп. на відшкодування витрат, пов'язаних з лікуванням потерпілого та на користь експертної установи судові витрати в сумі 294 грн. 19 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 14 липня 2006 року зазначений вирок в частині вирішення цивільного позову про стягнення моральної шкоди з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 у сумі 30000 грн. скасовано, а кримінальну справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства.

У решті вирок залишено без зміни.

За вироком ОСОБА_1 визнано винним у тому, що він перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння 28 травня 2005 року приблизно о 10-й годині в с. Федосіївка Троїцького району Луганської області, під час сварки, на грунті особистих неприязних стосунків здійснив постріл з мисливської рушниці у ОСОБА_3, спричинивши йому тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 посилається на те, що у нього, як члена Троїцького сільського споживчого товариства, були законні підстави для охорони майна цього товариства від незаконних дій зі сторони ОСОБА_3, який безпідставно намагався розібрати приміщення магазину та заволодіти будівельними матеріалами. У зв'язку з тим, що кримінальна відповідальність не може наставати за вчинення дій спрямованих на правомірний захист охоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, необхідної і достатньої в даній обстановці шкоди, просить судові рішення щодо нього скасувати, а провадження у кримінальній справі закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України (1001-05) за відсутністю в його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) . Стверджує, що суди як першої, так і апеляційної інстанцій повинні були вирішити питання про кваліфікацію його дій за ст. 124 чи 128 КК України (2341-14) . Крім того, вказує, що суд при визначені міри покарання не врахував усіх даних про його особу, тому призначив надто суворе покарання.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення захисника - адвоката ОСОБА_2, який підтримав подану засудженим касаційну скаргу; думку прокурора про залишення судових рішень без зміни; перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів вважає, що підстав для її задоволення немає.

Висновок суду про доведеність винності ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, грунтується на досліджених і перевірених у судовому засіданні доказах, у тому числі показаннях самого засудженого, який не заперечував, що під час сварки, здійснив постріл з мисливської рушниці в ОСОБА_3

З показань потерпілого ОСОБА_3 вбачається, що ОСОБА_1 вимагав від нього припинити розбирати приміщення магазину, а на його відмову здійснив у нього постріл з рушниці.

Показання потерпілого ОСОБА_3 повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, які були очевидцями вказаної події злочину та підтвердили, що 28 травня 2005 року вони в складі бригади приїздили для виконання робіт у с. Федосіївка, де ОСОБА_1, який напередодні погрожував їм застосуванням зброї, здійснив постріл з рушниці в ОСОБА_3, спричинивши йому тілесні ушкодження.

Посилання засудженого ОСОБА_1 у скарзі на те, що тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_3 він спричинив, діючи у стані необхідної або уявної оборони, оскільки захищав майно Троїцького сільського споживчого товариства, членом якого він є, від суспільно-небезпечного посягання з боку потерпілого, позбавлені підстав.

Як убачається з матеріалів справи, 02 березня 2005 року правлінням Троїцького сільського споживчого товариства було прийняте рішення про продаж ОСОБА_3 будівельних матеріалів з магазинів у селах Федосіївка та Червоногригорівка.

Свідок ОСОБА_8, пояснив, що до нього як до дільничного інспектора з усною заявою звертались ОСОБА_9 та ОСОБА_3, які повідомили, що ОСОБА_1 їм не дозволяє проводити демонтаж магазину в с. Федосіївка. У зв'язку з цим він за декілька днів до події злочину проводив з ОСОБА_1 бесіду в ході якої повідомив останнього про те, що приміщення магазину розбирається на законних підставах.

Крім того, сам ОСОБА_1 не заперечував, що 26 травня 2005 року він розмовляв з дільничним інспектором, який особисто повідомив його про те, що у ОСОБА_3 є документи, які підтверджують законність його дій і він пообіцяв ОСОБА_8 не перешкоджати розбирати приміщення магазину (а.с. 10-12).

Таким чином потерпілий ОСОБА_3 не вчинив ніяких дій, які можна було б оцінити (хоча б і помилково) як суспільно-небезпечне посягання, а тому суд правильно дійшов висновку, що відповідальність ОСОБА_1 за заподіяну ним шкоду повинна настати як за умисний злочин на загальних підставах.

Виходячи з аналізу зазначених доказів та ретельної перевірки інших матеріалів справи, в тому числі даних протоколів огляду місця події, відтворення обстановки та обставин події, висновків судово-медичної експертизи про локалізацію та характер тілесних ушкоджень, спричинених потерпілому ОСОБА_3, суд прийшов правильного висновку щодо винності ОСОБА_1 у спричиненні тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння.

Колегія суддів не вбачає підстав для перекваліфікації дій засудженого ОСОБА_1 на більш м'які закони, про що ставиться питання в його касаційній скарзі.

Дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 121 КК України (2341-14) кваліфіковано правильно.

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд відповідно до вимог ст. 65 КК України (2341-14) врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, в тому числі й ті, на які є посилання в касаційній скарзі, і правильно призначив покарання в межах санкції закону, за яким його визнано винним.

Підстав вважати призначене йому покарання несправедливим із-за його суворості, на що засуджений посилається в скарзі, не вбачається.

Перевіркою матеріалів справи істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які були б підставою для зміни або скасування судових рішень, у справі не виявлено.

З урахуванням наведеного та керуючись ст.ст. 394 - 396 КПК України (1001-05) , колегія суддів

у х в а л и л а:

вирок Сватівського районного суду Луганської області від 09 грудня 2005 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 14 липня 2006 року щодо ОСОБА_1залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.