У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України
у складі:
головуючого - судді
Кравченка К.Т.,
суддів за участю прокурора засудженого
Пошви Б.М. і Гошовської Т.В., Пересунька С.В., ОСОБА_1
розглянула в судовому засіданні в м. Києві 11 жовтня 2007
року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1
на вирок Iрпінського міського суду Київської області від 18
вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Київської області
від 6 грудня 2006 року.
Вироком Iрпінського міського суду Київської області від 18
вересня 2006 року
ОСОБА_1,
IНФОРМАЦIЯ_1 року народження,
уродженця смт Клавдієве Бородянського району Київської
області, раніше не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки
позбавлення волі.
На підставі ст.ст. 75, 76 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_1 від
призначеного покарання звільнено з випробуванням, з іспитовим
строком 1 рік й покладанням на нього відповідних обов'язків.
ОСОБА_2
IНФОРМАЦIЯ_2 року народження,
уродженця смт Клавдієве Бородянського району, раніше не
судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки
позбавлення волі.
На підставі ст. 48 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
ОСОБА_2 звільнено
від відбування покарання внаслідок зміни обстановки.
ОСОБА_3,
IНФОРМАЦIЯ_4 року народження,
уродженця смт Клавдієве Бородянського району,
раніше не судимого,
засуджено за ч. 2 ст. 296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
на 2 роки
позбавлення волі.
На підставі ст. 1 Закону України "Про амністію" від
31.05.2005 р. ( 2591-15 ) (2591-15)
ОСОБА_3звільнено від відбування
покарання.
Постановлено стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4
солідарно 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
За вироком суду ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3визнано винними і
засуджено за те, що вони 26.03.2005 р. у період часу з 14 год. до
14 год. 30 хв., як пасажири маршрутного таксі "Київ - Бородянка",
перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, грубо порушуючи
громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства,
проявляючи зухвалість та явну неповагу до оточуючих, голосно
виражалися брутальною лайкою, тривалий час порушували спокій інших
пасажирів. Пасажир ОСОБА_4, який також перебував у салоні таксі,
зробив їм зауваження, на що останні почали висловлюватися на його
адресу брутальною лайкою, ображати нецензурними словами та
висловлювати погрози заподіяння шкоди його здоров'ю.
Приблизно о 14 год. 30 хв., коли маршрутне таксі на вимогу
ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зупинилося біля смт Клавдієве, вони,
вийшовши з таксі, продовжували свої хуліганські дії. При цьому
ОСОБА_1 і ОСОБА_3, висловлюючи в грубій формі погрози та брутальну
лайку, запропонували ОСОБА_4 вийти із салону, однак останній
відмовився це зробити. Після цього ОСОБА_2, проявляючи явну
зухвалість, показував у незачинені двері салону непристойні жести
руками та продовжував виражатися і погрожував ОСОБА_4 розправою.
Ухвалою апеляційного суду Київської області від 6 грудня 2006
року вирок щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_3 змінено: постановлено стягнути
з останніх на користь потерпілого ОСОБА_4 3000 грн на
відшкодування моральної шкоди.
У решті вирок залишено без зміни.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення
скасувати, справу провадженням закрити за відсутністю в його діях
складу злочину, посилаючись при цьому на невідповідність висновків
суду фактичним обставинам справи, що його вину у вчиненні злочину
не доведено. Вважає, що його дії не містять ознак злочину -
особливої зухвалості та виняткового цинізму, передбачених ч. 2 ст.
296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, а містять склад адміністративного
правопорушення, передбаченого ст. 173 КУпАП - дрібне хуліганство.
Стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій, всупереч
вимогам ст. 323 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
та ст. 62 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
, обгрунтували свої висновки про їх
винуватість недопустимими у справі доказами, зокрема, протоколами
їх допиту від 5.04.2005 року (ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3) як
свідків, де вони були попереджені про кримінальну відповідальність
за статтями 384, 385 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
, що є порушенням їх
права на захист, оскільки до цього часу органами досудового
слідства у них було відібрано пояснення (а.с. 4, 5, 6) з приводу
повідомлення потерпілого про вчинення ними злочину (а.с. 8-9).
Крім того, на його думку, показання неповнолітнього свідка
ОСОБА_5суперечать іншим доказам у справі, а тому посилання на них
у вироку є безпідставним.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку
прокурора про залишення касаційної скарги без задоволення,
пояснення засудженого ОСОБА_1 на підтримання касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи та доводи, наведені у касаційній
скарзі, колегія суддів вважає, що вони підлягають задоволенню
частково з таких підстав.
Згідно з роз'ясненнями, даними у п. 3 Постанови Пленуму
Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 7 "Про посилення
судового захисту прав та свобод людини і громадянина"
( v0007700-97 ) (v0007700-97)
(далі - Постанова) конституційне положення про те,
що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину
не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним
вироком (ч. 1 ст. 62 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
), покладає
на суди всю повноту відповідальності за правильне вирішення
справи.
Однак при розгляді даної справи суди першої та апеляційної
інстанцій у повній мірі зазначених вимог закону не дотрималися, а
тому постановлені у справі судові рішення не можна визнати
законними і обгрунтованими.
Як убачається з вироку, суд визнав винуватими ОСОБА_1,
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у тому, що вони вчинили хуліганські дії групою
осіб, де особливою зухвалістю таких дій суд вважає тривале
порушення громадського порядку та погрози фізичною розправою
потерпілому ОСОБА_4, а винятковим цинізмом - висловлювання
нецензурною лайкою в присутності значної кількості пасажирів,
серед яких були діти та люди похилого віку, а також демонстрацію
пасажирам непристойних жестів.
У той же час в обвинувальному висновку обвинувачення ОСОБА_1,
ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за якоюсь з цих двох ознак інкримінованого їм
злочину, про що йдеться у касаційній скарзі не конкретизовано, а
лише вказано зміст диспозиції ч. 1 ст. 296 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
(а.с. 127).
Відповідно до ч. 1 ст. 296 КК України ( 2341-14 ) (2341-14)
хуліганство - це грубе порушення громадського порядку з мотивів
явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою
зухвалістю чи винятковим цинізмом. Диспозиція частини другої цієї
ж статті передбачає ті самі дії, вчинені групою осіб.
Прокурор обвинувачення у суді не змінював, а тому за таких
обставин суд, зазначаючи у вироку про наявність у діях засуджених
обох кваліфікуючих ознак злочину, без конкретизації їх прокурором,
перебрав на себе функцію обвинувачення і тим самим порушив вимоги
ст. 275 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
про те, що розгляд справи
провадиться тільки в межах пред'явленого підсудним обвинувачення.
Відповідно до роз'яснень, даних у п. 8 (чинної на час
розгляду справи) постанови Пленуму Верховного Суду України від 28
червня 1991 р. № 3 "Про судову практику в справах про хуліганство"
( v0003700-91 ) (v0003700-91)
, злісним хуліганством за ознакою особливої
зухвалості може бути визнане таке злочинне порушення громадського
порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства,
супроводжувалось, наприклад, насильством із заподіянням тілесних
ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не
припинялось, або було пов'язане зі знищенням чи пошкодженням
майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної
діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту тощо.
Злісним хуліганством, яке відзначалось винятковим цинізмом, можуть
бути визнані хуліганські дії, що супроводжувались демонстративною
зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом
безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, які
знаходяться в безпорадному стані, тощо.
Обгрунтовуючи доведеність вини засуджених, суд послався на
показання ОСОБА_1 як на досудовому слідстві, так і в суді, де
ОСОБА_1 стверджував, що 26 березня 2005 р. він сів разом з ОСОБА_3
на переднє сидіння в маршрутному таксі. У розмові з ОСОБА_3 вони
сперечались з приводу футболу і при цьому висловлювались
нецензурною лайкою, але оскільки у салоні голосно грала музика,
тому вважали, що їх ніхто не чує і вони нікому не заважають. До
них підходив потерпілий ОСОБА_4 і робив їм зауваження, щоб вони
припинили виражатися нецензурною лайкою, а то їм буде гірше (а.с.
235). Слова потерпілого їх обурили, і тому вони у грубій формі
відповіли йому, а перед іншими пасажирами вибачились. Вони не
погрожували ОСОБА_4, не заважали водію і не затримували маршрутне
таксі.
Свої дії ОСОБА_1 вважав неумисними, оскільки думав, що його
ніхто не чує, бо в салоні маршрутного таксі голосно грала музика.
Крім нецензурної лайки в громадському місці, він не вчиняв
будь-яких дій, які законом передбачені як злочин, зокрема,
насильства із заподіянням тілесних ушкоджень або знущання над
особою, яке тривалий час не припинялось би, ні знищення або
пошкодження майна, ні тимчасового припинення нормальної діяльності
громадського транспорту, тобто тих дій, які мають ознаку особливої
зухвалості.
Заперечує він і наявність у його діях ознак виняткового
цинізму, зокрема, що вони не супроводжувалися демонстративною
зневагою до загальноприйнятих норм моралі, зокрема, прояву
безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, які
знаходяться в безпорадному стані, тощо.
Аналогічними є показання засуджених ОСОБА_3 та ОСОБА_2
Проте оцінка судом зазначених обставин у вироку відсутня.
Потерпілий ОСОБА_4 як на досудовому слідстві, так і в суді
підтвердив, що засуджені не вчиняли жодних активних дій, крім
вживання брутальної лайки та словесних погроз протягом 3-5 хв.
(а.с. 252), а тому висновок суду про порушення громадського
порядку 26.03.2005 р. у період часу з 14 год. до 14 год. 30 хв. не
відповідає фактичним обставинам справи. Потерпілий присікав дії
засуджених словами, але активних дій з його сторони, чи зі сторони
його дорослого сина - курсанта Академії внутрішніх справ України,
не було. Він погодився з показаннями засуджених, що після того, як
він зробив їм зауваження, ОСОБА_1 і ОСОБА_3 перед пасажирами
вибачилися, а на його адресу виразилися нецензурною лайкою.
Iз показань свідка ОСОБА_3, на які суд також послався як на
доказ винуватості засуджених, убачається, що засуджені тільки
висловлювалися нецензурно, а будь-яких інших активних дій на
порушення громадського порядку з їх боку не було. Його батько -
потерпілий заспокоїв їх словесно і ніхто більше із пасажирів
зауважень не робив. Крім того, свідок пояснив, що у батька із
собою був пістолет, і тому він не вийшов з маршрутного таксі на
вимогу засуджених, оскільки це могло погано для них закінчитися
(а. с. 286).
Проте, що засуджені виражалися нецензурними словами тільки на
адресу ОСОБА_4, а будь-яких інших активних дій на порушення
громадського порядку з їх боку не було, що ОСОБА_2 взагалі сидів
тихо, підтвердила у суді і свідок ОСОБА_5 (а.с. 33). Разом із тим
судом не дано оцінки її показанням, які за своїм змістом
суперечать як показанням засуджених і потерпілого та інших свідків
у справі.
Зокрема, із касаційної скарги засудженого вбачається, що
свідок твердила, що навпроти неї на сидінні сиділа дитина, хоча у
справі встановлено: всі сидіння в маршрутному таксі розташовані в
одну сторону - сторону водія; таксі було наполовину повне; ОСОБА_2
сидів посередині; засуджені нібито не вибачалися перед пасажирами;
ОСОБА_4 не підходив до засуджених, а з місця робив їм зауваження,
хоча всі ці показання суперечать іншим здобутим у справі доказам
(а.с. 269-275).
&nb sp;
Так, із показань свідка ОСОБА_6 - водія маршрутного таксі
убачається, що йому засуджені не заважали, вони просто голосно
розмовляли. Він не чув, чи висловлювались вони нецензурними
словами. На його зауваження відреагували - викинули пиво, не
тримали двері і він поїхав далі. Заспокоювати засуджених, чи
припиняти будь-які їх незаконні дії не було потреби. Ніхто з
пасажирів, у тому числі й потерпілий, не вимагали зупинити
автобус, висадити чи завезти їх до відділення міліції, щоб
припинити їх дії (а.с. 12).
Аналогічними є показання свідка ОСОБА_7 (а с. 264 - 267),
який працював начальником лінійного відділу міліції на станції
Iрпінь, знав ОСОБА_1 по роботі і 26 березня 2005 р. їхав у цьому ж
маршрутному таксі. Він чув, як хлопці голосно розмовляли. ОСОБА_4
підходив до них та робив їм зауваження. Протиправних дій у
маршрутному таксі не було, він не чув, щоб ОСОБА_1 чи хтось інший
погрожували ОСОБА_4 Ніхто маршрутного таксі не затримував і ніхто
із пасажирів, крім ОСОБА_4, зауваження засудженим не робив. Якби
ними було допущено протиправні дії, то він обов'язково, як
працівник міліції, втрутився б у ситуацію. Свідок також
підтвердив, що в маршрутному таксі були високі сидіння, а тому
бачити, які жести робили засуджені, інші пасажири не могли.
Показанням цього свідка суд також не дав жодної оцінки.
Твердження у касаційній скарзі ОСОБА_1 про те, що у справі
потерпілий є лише один, а ніхто більше із пасажирів зауважень їм
не робив, до правоохоронних органів із відповідними заявами не
звертався, включаючи свідків у справі ОСОБА_3 та ОСОБА_5, які
підтвердили у суді, що себе потерпілими не вважають, суду першої
інстанції на підставі зібраних у справі доказів необхідно було
дати об'єктивну оцінку діям ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 щодо
наявності у їх діях складу злочину.
Iз наведених обставин убачається, що суд першої інстанції не
дав аналізу всім зібраним у справі доказам, тобто всім фактичним
даним, які містяться в показаннях свідків, засуджених, які
стверджують чи спростовують обвинувачення, а тому питань, що
вирішуються судом при постановленні вироку, зазначених у ст. 324
КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, не вирішив.
Приймаючи до уваги, що апеляційний суд не виправив помилки
суду першої інстанції, підлягає скасуванню й ухвала апеляційного
суду, а справа - направленню на новий судовий розгляд.
При новому судовому розгляді необхідно вжити передбачених
законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного розгляду
справи, слід ретельно дослідити обставини справи, перевірити всі
докази у справі, дати їм належну оцінку і залежно від
встановленого, прийняти законне та обгрунтоване рішення.
У зв'язку з тим, що від ОСОБА_2 і ОСОБА_3 касаційні скарги не
надійшли, колегія суддів вважає за можливе, в порядку ст. 395 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
скасувати вирок і ухвалу апеляційного суду
щодо ОСОБА_2 і ОСОБА_3
Керуючись ст.ст. 395, 396 КПК України ( 1001-05 ) (1001-05)
, колегія
суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду
України
у х в а л и л а :
касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
Вирок Iрпінського міського суду Київської області від 18
вересня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Київської області
від 6 грудня 2006 року щодо ОСОБА_1 та в порядку ст. 395 КК
України ( 2341-14 ) (2341-14)
щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 скасувати, справу
направити на новий судовий розгляд.
С у д д і :
Кравченко К.Т. Пошва Б.М. Гошовська Т.В.