розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050510005273, за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 квітня 2015 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та мешканця АДРЕСА_1, раніше не судимого,

вироком Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2014 року визнано винуватим ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 189 КК України та призначено покарання 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням із іспитовим строком 3 роки із покладенням обов'язків не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з'являтися для реєстрації.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 14 квітня 2015 року вирок міськрайонного суду залишено без зміни.

У касаційній скарзі прокурор ставить питання про скасування ухвали апеляційного суду, призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування Закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Призначаючи покарання засудженому із застосуванням ст. 75 КК України суд не навів у рішенні обставин, які дають можливість дійти висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Наведене призвело до невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. Ці обставини залишилися поза увагою апеляційного суду, ухвала якого не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

За вироком суду ОСОБА_1 із застосуванням небезпечного для життя та здоров'я насильства 04 червня 2011 року вимагав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 1600 грн. за наступних обставин.

На ґрунті особистих неприязних стосунків ОСОБА_1 умисно завдав легких тілесних ушкоджень ОСОБА_2 у зв'язку із чим проводилася перевірка правоохоронним органом.

Використавши це як привід, ОСОБА_1 із застосуванням психічного насильства став вимагати у ОСОБА_2 1600 грн., змусив написати розписку. В наступному, вимагаючи кошти, засуджений наніс удар в обличчя потерпілого, заподіяв середньої тяжкості тілесні ушкодження у вигляді перелому лівої виличної кістки зі зміщенням, гематоми підочної виличної області обличчя та ока.

Згодом ОСОБА_1 автомобілем насильно вивіз ОСОБА_2 до річки де, вимагаючи гроші погрожував його життю, здоров'ю та знищенням майна. Завдав численних ударів по тулобу потерпілого, намагався зв'язати та зіштовхнув його з берега в річку.

Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав доводи касаційної скарги, та вважав, що ухвалу апеляційного суду належить скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду щодо обґрунтованості засудження ОСОБА_1 за встановлених у вироку обставин, кваліфікація дій за ч. 3 ст. 189 КК України у касаційній скарзі не заперечуються.

Доводи щодо неправильного застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, аналогічні наведеним у касаційній скарзі, перевірялись судом апеляційної інстанції, який розглядаючи скаргу прокурора, в своєму рішенні проаналізував усі її твердження та дав на них вичерпну відповідь.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як убачається з вироку призначаючи покарання засудженому у мінімальній межі, суд першої інстанції врахував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини, що пом'якшують покарання.

Зокрема, враховано, що засуджений молодого віку, позитивно характеризується, розкаявся у вчиненому, сприяв у розкритті злочину, хворіє, вперше притягується до кримінальної відповідальності.

Призначаючи покарання засудженому із застосуванням ст. 75 КК України суд послався на обставин, які дали можливість дійти висновку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання.

Зокрема, враховано, що засуджений утримує та виховує неповнолітню дитину 2005 року народження, єдиний годувальник у сім'ї.

Зі змісту ухвали вбачається, суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав, що призначене покарання ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 189 КК України у виді позбавлення волі строком 5 років із застосуванням ст. ст. 75, 76 КК України та звільненням від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки відповідає вимогам закону та навів доводи про відсутність підстав для постановлення нового вироку.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги прокурора про необґрунтованість рішення апеляційного суду, який проаналізував наведені прокурором підстави для скасування вироку місцевого суду, зіставив їх із дослідженими матеріалами справи та іншими доказами і обґрунтовано визнав їх безпідставними.

ухвала апеляційного суду, висновки якої належним чином мотивовано, відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Доводи касаційної скарги і матеріали кримінального провадження не містять вказівок на порушення вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для зміни або скасування судових рішень.

Керуючись ст.ст. 433- 436 КПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу прокурора, залишити без задоволення, а ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 14 квітня 2015 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.