розглянувши касаційну скаргу з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2015 року,

Вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2015 року, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Чаплинка Царичанського району Дніпропетровської області, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 4 ст. 70 КК до покарання за цим вироком приєднано повністю невідбуте покарання, призначене вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 04 грудня 2014 року, у виді штрафу в розмірі 3 000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Згідно з ч. 3 ст. 72 КК постановлено зазначені покарання виконувати самостійно.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 19 квітня 2014 року о 02.00 год., перебуваючи біля будинку № 46 на проспекті імені Газети "Правда" у м. Дніпропетровську, умисно, повторно, з корисливих мотивів підійшов до потерпілої ОСОБА_2 та шляхом ривка вирвав з її рук жіночу сумочку, в якій знаходився мобільний телефон "Samsung S5230" вартістю 279,60 грн. Продовжуючи свої дії, ОСОБА_1 зірвав із шиї ОСОБА_2 золотий ланцюжок "бісмарк" вартістю 1 947 грн із золотим кулоном "хрест" вартістю 660 грн. Після цього засуджений, погрожуючи потерпілій застосуванням фізичного насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, змусив зняти з пальців рук і віддати йому дві золотих каблучки та перстень вартістю 4 928 грн. Таким чином, заволодів майном потерпілої на суму 7 814,60 грн.

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду у зв'язку з істотним порушенням судами вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає, що судом першої інстанції допущено неповноту та однобічність під час розгляду справи, висновки цього суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, в основу обвинувачення покладено неналежні й недопустимі докази, а тому його дії невірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК. Зазначає, що визнав вину внаслідок застосування до нього насильства працівниками міліції. Засуджений вважає, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. 419 КПК, відмовивши у задоволенні апеляційних скарг сторони захисту, своє рішення належним чином не мотивував.

Перевіривши касаційну скаргу та долучені до неї копії судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог статей 433, 438 КПК неповнота судового розгляду й невідповідність висновків суду першої інстанції (щодо події злочину) фактичним обставинам кримінального провадження, про які зазначає ОСОБА_1, не є предметом розгляду суду касаційної інстанції, а тому колегія суддів виходить із фактичних обставин вчинення злочину, встановлених судом.

Як вбачається зі змісту судових рішень, місцевий суд повно та всебічно дослідив усі обставини кримінального провадження і дав їм вірну правову оцінку. Доводи сторони захисту стосовно невинуватості ОСОБА_1 у вчиненні цього злочину через недопустимість доказів, отриманих на досудовому слідстві шляхом застосування до засудженого насильства, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК повністю доведена дослідженими в судовому засіданні доказами: показаннями потерпілої ОСОБА_2, яка однозначно вказала на ОСОБА_1 та підтвердила, що впізнала його по фотознімкам; свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 стосовно того, що на час проведення процесуальних дій за їх участю засуджений не мав тілесних ушкоджень та не висловлював з цього приводу будь-яких зауважень, що відображено також у листах від начальників установ, де утримувався ОСОБА_1; протоколами: огляду від 19 квітня 2014 року, пред'явлення особи для впізнання від 12 вересня 2014 року, проведення слідчого експерименту від 25 вересня 2014 року за участю засудженого, а також іншими доказами, наведеними у вироку, кожен з яких відповідно до ч. 1 ст. 94 КПК суд оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку.

Зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Апеляційний суд відповідно до положень ст. 404 КПК переглянув вирок суду першої інстанції в межах апеляційних скарг засудженого та його захисника, належно перевірив усі доводи (зокрема, щодо застосування до ОСОБА_1 насильства працівниками міліції) й обґрунтовано відмовив у їх задоволенні, навівши в ухвалі відповідно до ст. 419 КПК мотиви, з яких виходив при постановленні рішення.

Вирок місцевого суду та ухвала апеляційного суду є законними, обґрунтованими та мотивованими.

Таким чином, із касаційної скарги з доповненнями та наданих судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення немає, а тому у відкритті провадження за цією касаційною скаргою засудженого слід відмовити.

Враховуючи наведене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою з доповненнями засудженого ОСОБА_1 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 лютого 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2015 року.