Вищий спеціалізований суд України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого судді-доповідача Животова Г.О.,

суддів Крещенка А.М., Єлфімова О.В.,

ознайомившись з касаційною скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок Корольовського районного суду міста Житомира від 27 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2015 року,

Вказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду, засуджено

ОСОБА_3, 1994 р.н., громадянина України, не судимого, уродженця та мешканця АДРЕСА_1,

- за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі.

Згідно вироку ОСОБА_3, діючи за попередньою змовою з особою, справу щодо якої виділено в окреме провадження, 06.02.2015 о 21:40 біля будинку № 94 на вул. Київській в м. Житомирі проник автомобіль "Mitsubishi" після того, як вказана особа відкрила автомобіль, використовуючи скануючий пристрій, та викрав відеореєстратор і 2 зарядні пристрої вартістю 2169, 53 грн, а коли був помічений потерпілим ОСОБА_4 та його дружиною - намагався втекти з місця злочину з викраденим майном, але був затриманий працівниками міліції.

Згідно вироку, ОСОБА_3 за попередньою змовою групою з особою, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, 06.02.2015 о 21:40 біля будинку № 94 на вул. Київській в м. Житомирі за допомогою скануючого пристрою відкрили автомобіль "Mitsubishi", з якого ОСОБА_3 викрав відеореєстратор та 2 зарядні пристрої, однак був помічений потерпілим ОСОБА_4 та його дружиною, і намагаючись покинути місце злочину з викраденим - затриманий працівниками міліції.

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості, просить змінити вказані судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_3 з ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 186 КК України на ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 186 КК України та звільнити його від відбування покарання з випробуванням.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається захисник у касаційній скарзі, самі по собі можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду, згідно до вимог ст. ст. 409, 410 КПК України, апеляційним судом.

Отже, в касаційній скарзі захисника відсутні посилання на підстави для зміни чи скасування судових рішень судом касаційної інстанції, передбачені ч. 1 ст. 438 КПК України.

Твердження захисника про відсутність у засудженого попередньої змови з іншою особою на відкрите викрадення чужого майна є безпідставними, оскільки протилежні висновки суду в цій частині ухвалено, у відповідності до вимог ст. 370 КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Такі висновки, як вбачається з оскаржених рішень, відповідають показанням в суді обвинуваченого ОСОБА_3 про те, як ввечері 06.02.2015 в м. Житомирі особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, за допомогою "сканера" відкрила автомобіль "Mitsubishi", а він, в свою чергу, проник в салон та викрав відеореєстратор і 2 зарядні пристрої, однак був помічений потерпілими, а потім затриманий; показанням потерпілого ОСОБА_4, свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які піднімаючись по сходам в під'їзді побачили, як хтось сів у їх автомобіль, після чого вони вибігли та кричали на незнайомця, який ніяк не реагував, але відійшов від автомобіля; даним протоколу огляду від місця події від 06.02.2015 про огляд автомобіля ОСОБА_4, в якому були відсутні відеореєстратор та 2 зарядні пристрої, які в подальшому були вилучені у обвинуваченого; даним протоколу слідчого експерименту від 09.02.2015, під час якого потерпілий ОСОБА_4 та свідок ОСОБА_5 показали та розказали про обставини вчинення злочину; висновку експерта № 188/15-25 від 27.02.2015 про вартість викраденого.

Визнавши ці докази достовірними та оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_3 в скоєнні вказаного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 186 КК України.

Суд обґрунтовано, усупереч твердженню захисника, згідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК України визнав допустимим доказом показання ОСОБА_3 у судовому засіданні про наявність у нього попередньої змови з іншою особою.

Призначаючи покарання, суд дотримався загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, оскільки врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, щире каяття та дані про особу засудженого, який не має судимості, характеризується позитивно.

Апеляційний суд, у відповідності до вимог ст. 419 КПК України вмотивувавши свої висновки, обґрунтовано залишив без зміни вирок суду першої інстанції, а доводи захисника в касаційній скарзі на спростування вищезазначених висновків судів першої та апеляційної інстанцій не достатні та непереконливі.

Інші порушення кримінального процесуального закону, зокрема при затриманні засудженого, на які захисник звертає увагу в касаційній скарзі, не є істотними, оскільки вони не перешкодили повно та всебічно розглянути справу і постановити законні та обґрунтовані рішення.

Отже, з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення немає.

Зважаючи на зазначене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, суд

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою захисника ОСОБА_2 на вирок Корольовського районного суду міста Житомира від 27 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 16 липня 2015 року щодо ОСОБА_3.

ухвала оскарженню не підлягає.