головуючого Романець Л.А., суддів: Зубара В.В., Кульбаби В.М., з участю прокурора Парусова А.М., розглянула в судовому засіданні у м. Києві 22 жовтня 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_5 на вирок Апеляційного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року щодо нього.

Вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 21 січня 2013 року

ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше судимого вироком Ленінського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2011 року за ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки,

визнано винним та засуджено за:

- ч.1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- ч.2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення меш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки і покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції;

ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, в силу ст. 89 КК України такого, що не має судимості,

визнано винним та засуджено за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців .

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і покладено обов'язки, передбачені ст. 76 КК України: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 в рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди на користь потерпілих ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відповідно 1300 грн та 10920,73 грн.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в солідарному порядку в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_9 24321,55 грн.

Постановлено стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в солідарному порядку в доход НДЕКЦ при УМВС України в Полтавській області витрати на проведення судово-товарознавчої експертизи.

Питання про долю речових доказів вирішено у відповідності із ст. 81 КПК України 1960 року.

Як вбачається з ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року провадження у справі щодо засудженого ОСОБА_6 зупинено та ОСОБА_6 оголошено у розшук.

Вироком Апеляційного суду Полтавської області від 17 грудня 2014 року вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 21 січня 2013 року щодо ОСОБА_5 в частині кваліфікації його дій по епізоду заволодіння майном потерпілого ОСОБА_9 та призначення йому покарання за сукупністю злочинів скасовано та постановлено свій вирок, яким

ОСОБА_5, по епізоду заволодіння майном потерпілого ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченому ч.2 ст. 187 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього належного йому майна, та постановлено вважати засудженим:

- за ч.1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;

- за ч.2 ст. 185 КК Украсти до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

- за ч.2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

Відповідно до ч.1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією всього належного йому майна.

Вирок Ленінського районного суду м. Полтави від 15 листопада 2011 року щодо ОСОБА_5, постановлено виконувати самостійно.

В іншій частині вирок щодо ОСОБА_5 залишено без зміни.

Як визнав встановленим суд, 12 вересня 2010 року о 3 год, ОСОБА_5, поблизу будинку АДРЕСА_1, таємно викрав належний ОСОБА_7 мобільний телефон "Нокіа 2710" з сім-картою та коштами на її рахунку на загальну суму 1300 грн.

Також, ОСОБА_5 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, 22 жовтня 2010 року, о 2 годині, поблизу будинку АДРЕСА_2, повторно за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_10, відкрито викрали його майно на загальну суму 3772 грн.

Крім того, ОСОБА_5 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, 8 листопада 2010 року о 2 годині, поблизу буд АДРЕСА_3, повторно, за попередньою змовою групою осіб, із застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого ОСОБА_9, нанесли останньому 3 удари в область голови, заподіявши при цьому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров'я та відкрито викрали його майно на загальну суму 2 311 грн.

Крім того, ОСОБА_5 продовжуючи свою злочинну діяльність, знаходячись в стані алкогольного сп'яніння, 8 квітня 2011 року о З годині поблизу будинку АДРЕСА_4, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_8 на загальну суму 10920,73 грн.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_5 просить кримінальну справу в частині його засудження за ч.2 ст. 187 КК України закрити, оскільки злочину щодо потерпілого ОСОБА_9 він не вчиняв. При цьому зазначає, що явку з повинною по даному епізоду він написав під тиском працівників міліції, які погрожували йому фізичною розправою, а потім застосували невідомий пристрій зі струмом, у зв'язку з чим він змушений був написати все, що йому диктували.

Кваліфікація дій та доведеність винуватості ОСОБА_5 у злочинах, передбачених ч.1 ст. 185, ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186 КК України в касаційній скарзі засудженим не оспорюється

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечував проти касаційної скарги засудженого, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно статей 370- 372 КПК України 1960 року предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

У відповідності з ч.1 ст. 370 КПК України 1960 року істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок чи постанову.

Допитаний в судовому засіданні у суді першої інстанції засуджений ОСОБА_5 винним себе у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 185, ч.2 ст. 185 КК України, тобто у таємному вчиненні крадіжок особистого майна потерпілих ОСОБА_7 та відповідно ОСОБА_8 визнав повністю, надав пояснення про обставини вчинених злочинів, у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 186 КК України, тобто у відкритому викраденні чужого майна із застосуванням насильства, що не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, вчиненому повторно за попередньою змовою групою осіб щодо потерпілого ОСОБА_11 визнав частково, та у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 187 КК України, а саме у нападі з метою заволодіння майном, поєднаному із насильством небезпечним для здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчиненому за попередньою змовою групою осіб щодо потерпілого ОСОБА_9 не визнав, вказавши, що даного злочину він не вчиняв.

На підставі показань засудженого, потерпілих та інших доказів по справі, суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.1 ст. 185, ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186 КК України та призначив покарання. Разом з тим, дії засудженого ОСОБА_5 по епізоду нападу на потерпілого ОСОБА_9 судом були перекваліфіковані з ч.2 ст.187 на ч.2 ст. 186 КК України.

На вказаний вирок суду прокурором було подано апеляційну скаргу в якій ставилось питання про скасування вироку суду першої інстанції у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичними обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого внаслідок м'якості.

Апеляційний суд, провівши частково судове слідство, визнав доводи апеляційної скарги прокурора обґрунтованими та кваліфікував дії ОСОБА_5 по епізоду розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_9 за ч.2 ст. 187 КК України, як напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з насильством, небезпечний для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, вчинений за попередньою змовою групою осіб, ухваливши при цьому свій вирок та призначивши відповідно покарання.

Разом з тим, при перевірці вироку суду першої інстанції в частині невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи та неправильного застосування кримінального закону судом апеляційної інстанції були допущені істотні порушення кримінально-процесуального закону, виходячи з наступного.

Так, допитаний в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_5 вину по епізоду розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_9 не визнав, при цьому пояснив, що явку з повинною, в якій він зазначав про вчинення злочину проти ОСОБА_9 разом з особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, він написав під тиском працівників міліції. Зі скаргою на працівників міліції з приводу недозволених методів слідства він не звертався.

Не зважаючи на невизнання засудженим ОСОБА_5 своєї вини, на підставі пояснень засудженого, потерпілого ОСОБА_9, а також інших доказів у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненому злочині, кваліфікував його дії за ч.2 ст. 187 КК України та призначив покарання.

Разом з тим, відповідно до ст. 22 КПК України 1960 року, забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.

Відповідно до ст. 67 КПК України 1960 року, суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. А згідно з вимогами ст.ст. 73, 74 КПК України 1960 року, показання підозрюваного й обвинуваченого, в тому числі й такі в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.

Згідно зі ст. 323 КПК України 1960 року вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, а оцінка доказів має ґрунтуватися на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Відповідно до ч.2 ст. 327 КПК України 1960 року обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.

Відповідно до пункту 1 статті 46 Європейської конвенції з прав людини та ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною.

Виходячи із положень статті 3 Конвенції, за обставин, коли особа висуває небезпідставну скаргу на жорстоке поводження з нею, а саме застосування недозволених методів під час проведення слідства та дізнання, у поєднанні із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, слід провести ефективне офіційне розслідування. Це означає, що таке розслідування повинно бути ретельним, а органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати те, що трапилось, та не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень (правова позиція ЄСПЛ, викладена в рішеннях у справах "Яременко проти України" (п. 57 рішення від 12 червня 2008 року), "Вергельський проти України" (п. 97 рішення від 12 березня 2009 року), "Олексій Михайлович Захарків проти України" (рішення від 24 червня 2010 року), "Нечипорук і Йонкало проти України" (рішення від 21 і квітня2011 року).

З матеріалів даної кримінальної справи вбачається, що в ході апеляційного розгляду засуджений ОСОБА_5 зазначав про застосування до нього недозволених методів психологічного та фізичного тиску з боку працівників міліції, у зв'язку з чим він написав явку з повинною по епізоду вчинення злочину проти ОСОБА_9 В касаційній скарзі засуджений також вказує про застосування щодо нього недозволених методів при проведенні досудового слідства.

Апеляційний суд зазначеним обставинам належної оцінки не дав та лише констатував, що засуджений зі скаргою на дії працівників міліції з приводу недозволених методів слідства не звертався.

При цьому, Апеляційний суд під час розгляду справи належним чином не перевірив доводи засудженого щодо застосування до нього недозволених методів слідства та не звернув уваги на те, що аналогічного характеру доводи засудженим вже заявлялися неодноразово (Т.5. ас.55-56).

Наведені обставини свідчать про грубе порушення вимог кримінально-процесуального закону, у зв'язку із чим вирок апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий апеляційний розгляд у ході якого слід усунути вказані недоліки, перевірити доводи, викладені в касаційній скарзі засудженого про застосування до нього незаконних методів ведення слідства, та постановити законне і обґрунтоване рішення у відповідності із вимогами ст. 377 КПК України 1960 року.