розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 13 жовтня 2015 року касаційну скаргу захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженого ОСОБА_2 на вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 24 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 16 липня 2015 року в кримінальному провадженні № 12015270200000066 за обвинуваченням

АДРЕСА_2, уродженця м. Києва, мешканця АДРЕСА_1,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК,

У касаційній скарзі в інтересах засудженого ОСОБА_2 захисник ОСОБА_1 порушує питання про зміну вказаних судових рішень у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість. Просить пом'якшити захід примусу, призначений ОСОБА_2 із застосуванням ст. 69 КК, звільнивши від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу. Вважає, що суди всупереч ст. 65 КК не врахували повною мірою всіх даних про особу засудженого, який має на утриманні двох малолітніх дітей та матір похилого віку, пом'якшуючих покарання обставин (визнання вини, щирого каяття, активного сприяння слідству і суду в установленні фактичних обставин кримінального провадження) та відсутність обставин протилежного змісту.

Із матеріалів провадження за скаргою вбачається, що вироком Носівського районного суду Чернігівської області від 24 березня 2015 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 3 ст. 309 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 16 липня 2015 року залишив без змін указаний вирок.

ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні за обставин, детально викладених у вироку, незаконного придбання, виготовлення та зберігання наркотичних засобів в особливо великих розмірах без мети збуту.

Як установив суд, 20 вересня 2014 року ОСОБА_2 у посадках за вул. Зеленою в м. Носівці, зірвав рослини дикорослої коноплі та переніс їх за місцем свого проживання на АДРЕСА_1, де висушив та подрібнив, тобто виготовив особливо небезпечний наркотичний засіб - канабіс вагою 3105,7 г, що є особливо великим розміром, який зберігав у приміщеннях хліва та гаража без мети збуту до його вилучення працівниками міліції 16 лютого 2015 року.

Перевіривши доводи, наведені в касаційній скарзі, дослідивши копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення скарги та витребування матеріалів кримінального провадження, що відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація діяння за ч. 3 ст. 309 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують. Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини Кримінального кодексу України (2341-14) за вчинений злочин, визначаються ст. 69 вказаного Кодексу.

З наданої копії вироку вбачається, що суд, обираючи засудженому вид та розмір заходу примусу, врахував ті дані й обставини, на які є посилання в касаційній скарзі, зокрема: щире каяття ОСОБА_2, активне сприяння розкриттю злочину, наявність на його утриманні двох малолітніх дітей та матері похилого віку, що визнано обставинами, які пом'якшують покарання. Обставин, що обтяжують покарання, суд не встановив.

За наявності кількох пом'якшуючих обставин, які, за висновком місцевого суду, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, засудженому ОСОБА_2 було обрано захід примусу із застосуванням ст. 69 КК у виді позбавлення волі в розмірі, нижчому від найнижчої межі, встановленої в санкції закону.

Разом із тим, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК відноситься до тяжких, його суспільну небезпеку, суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість досягти мети покарання й виправлення засудженого без ізоляції від суспільства.

Таким чином, суд першої інстанції дотримався приписів статей 50, 65 КК. Призначене ОСОБА_2 покарання є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів. Підстав для пом'якшення заходу примусу і, зокрема, для застосування до засудженого інституту звільнення від відбування покарання, про що йдеться у поданій касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Крім того, аналогічні за змістом доводи про пом'якшення призначеного покарання були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Зазначені доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженого, апеляційний суд належно розглянув і відмовив у їх задоволенні, навівши обґрунтування прийнятого рішення. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У касаційній скарзі захисника ОСОБА_1 не міститься переконливих аргументів щодо необхідності перевірки матеріалів кримінального провадження, а зі змісту скарги та наданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для її задоволення немає.

Керуючись ч. 2 ст. 428 КПК, суд

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Носівського районного суду Чернігівської області від 24 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 16 липня 2015 року щодо ОСОБА_2.