розглянувши в судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12014040030000521 за обвинуваченням

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Северська Донецької області, жителя АДРЕСА_1, такого, що в силу ст. 89 КК судимості не має,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК,

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, посилаючись

на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, а також змінити в частині призначеного покарання ці судові рішення, застосувавши до нього положення ст. 75 КК.

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 листопада 2014 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 263 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

Вирішено питання про долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2015 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 залишено без змін.

За вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він у червні 2014 року на території бази відпочинку "Мустанг" у с. Кіровському Дніпропетровського району Дніпропетровської області незаконно придбав бойові припаси в кількості 1552 шт. та вогнепальну зброю - перероблений у саморобний спосіб сигнальний револьвер моделі "Наган-С Блеф" серії НОМЕР_1, які переніс до місця свого проживання на АДРЕСА_1, де став незаконно зберігати.

09 серпня 2014 року ОСОБА_2 перевіз указані боєприпаси та вогнепальну зброю до місця проживання ОСОБА_3 АДРЕСА_2 у тому ж місті.

13 серпня 2014 року під час проведення обшуку місця проживання ОСОБА_3 працівники міліції виявили та вилучили бойові припаси в кількості 1552 шт. та вищевказану вогнепальну зброю.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який вважав, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є законними й обґрунтованими, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК і на які посилається засуджений у касаційній скарзі, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості

ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, є обґрунтованим сукупністю розглянутих у судовому засіданні доказів, які досліджено у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, належно оцінено судом і детально викладено у вироку.

Цей висновок суду підтверджується даними, що містяться в показаннях самого засудженого ОСОБА_2, який у судовому засіданні повністю визнав свою вину у вчиненому, а також даними, що містяться у протоколі обшуку від 13 серпня 2014 року та у висновку експерта від 28 серпня 2014 року, достовірність яких у колегії суддів не викликає сумнівів, тому доводи засудженого ОСОБА_2, наведені у касаційній скарзі, про відсутність у його діях складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Доводи засудженого, наведені ним у касаційній скарзі, про можливість його звільнення від призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком, на думку колегії суддів, не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Так, суд першої інстанції, призначаючи засудженому ОСОБА_2 покарання, згідно з указаною нормою закону врахував: характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину; особу засудженого, який у силу ст. 89 КК не має судимості, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога й психіатра не перебуває, має неповнолітню дитину, працює. Крім того, суд врахував обставини, що пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, стан здоров'я, а також відсутність обставин, що обтяжує покарання, і законно призначив ОСОБА_2 покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією статті, за якою ОСОБА_2 засуджено.

З огляду на наведене колегія суддів дійшла висновку, що призначене районним судом покарання, його вид і строк суд визначив правильно; воно є необхідним та достатнім для виправлення засудженого й попередження вчинення нових злочинів, а тому підстав для звільнення останнього від відбування покарання з іспитовим строком відповідно до ст. 75 КК, про що йдеться у касаційній скарзі, на думку колегії суддів, немає.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, такі твердження про суворість призначеного покарання висловлював засуджений у своїй апеляційній скарзі. Апеляційний суд обґрунтовано залишив її без задоволення, вмотивувавши свої висновки належним чином.

Разом із тим, рецидив злочинів може бути враховано судом за п. 1 ч. 1 ст. 67 КК як обставина, що обтяжує покарання, лише за умови, якщо: і попередній, і знову вчинений злочини були умисними; на час вчинення нового злочину судимість за попередній ще не було погашено чи знято або якщо рецидив не є ознакою, зазначеною в диспозиції відповідної статті Особливої частини КК як така, що впливає на кваліфікацію вчиненого.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що визнану апеляційним судом обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів - слід виключити.

Керуючись статтями 433, 436- 438 КПК, колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 лютого 2015 року щодо ОСОБА_2 змінити, виключити з її мотивувальної частини посилання на обставину, що обтяжує покарання, - рецидив злочинів.