головуючого Слинька С. С., суддів Пузиревського Є. Б., Крижановського В. Я., при секретарі за участю прокурора Медицькій У. І., Вергізової Л. А. розглянула в судовому засіданні в м. Києві 08 жовтня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014020010003827, за касаційною скаргою прокурора на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2015 року щодо ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, такого, що судимостей не мав.

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв'язку з порушенням ст. 419 КПК України, а саме через невідповідність цього рішення її вимогам.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, яка підтримала касаційну скаргу, перевіривши матеріали провадження й обговоривши доводи, наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 23 лютого 2015 року, залишеним без зміни оскаржуваною ухвалою апеляційного суду, ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 164 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Згідно з вироком районного суду ОСОБА_6 визнано винним у злісному ухиленні від виплати встановлених рішенням суду коштів на утримання дитини (аліментів) за таких обставин.

Відповідно до рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 12 березня 2012 року ОСОБА_7 зобов'язаний щомісячно виплачувати на користь ОСОБА_8 аліменти на утримання доньки - ОСОБА_9. у розмірі 1/4 частини видів заробітку до досягнення останньою повноліття, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Однак ОСОБА_7, не виконував рішення суду щодо цієї виплати, що полягало у відмові надавати кошти чи інші матеріальні блага ОСОБА_8, яка потребувала матеріальної допомоги стосовно догляду за донькою.

ОСОБА_6 неодноразово попереджався державною виконавчою службою Вишенського району м. Вінниці про кримінальну відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів, однак продовжував ухилятися від виплати коштів на утримання дитини, у результаті чого станом на 01 червня 2014 року в нього утворилася заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 17 102,30 грн.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, тобто його має бути ухвалено компетентним судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими згідно зі ст. 94 цього Кодексу. Також суд у своєму рішенні повинен навести належні, достатні мотиви та підстави для його ухвалення.

За ст. 419 КПК України у мотивувальній частині апеляційного суду має бути зазначено узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, а при залишенні апеляції без задоволення - підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необгрунтованою.

Як убачається з ухвали апеляційного суду, зазначених вимог закону в цій справі належним чином не було виконано.

З матеріалів кримінального провадження видно, що апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 подала його захисник - адвокат ОСОБА_10.

Однак апеляційний суд усупереч ст. 419 КПК України, залишаючи цю скаргу без задоволення, не надав вичерпної відповіді, на яких підставах, передбачених процесуальним чи матеріальних законами, він визнав наведені в ній доводи неспроможними.

Як випливає зі змісту оскаржуваної ухвали, суд, зазначаючи узагальнені доводи, викладені у скарзі особи, навів лише твердження захисника про недоведеність винуватості її підзахисного, у той час як доводи цієї особи про незаконність вироку міського суду були значно ширшими.

Зокрема, відповідно до апеляційної скарги захисника вона вважала вирок щодо ОСОБА_6 незаконним та необґрунтованим у зв'язку з неповнотою судового розгляду, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також у зв'язку з істотними порушеннями вимог процесуального закону. При цьому кожен із зазначених доводів, які, на думку захисника, були підставами для скасування вироку, вона належним чином розкрила і мотивувала у своїй скарзі.

Крім того, у скарзі ОСОБА_10 стверджувала не тільки про недоведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому протиправного діяння, а й про відсутність у його діях складу та події кримінального правопорушення, яке ставиться йому у вину, і наполягала на закритті кримінального провадження.

При цьому взагалі поза увагою суду апеляційної інстанції залишилися доводи захисника про недопустимість доказів, якими місцевий суд обґрунтував свій вирок; апеляційний суд дав їм формальну оцінку щодо їх достатності й достовірності, не проаналізувавши цих доказів з точки зору належності та допустимості.

Суд апеляційної інстанції фактично не проаналізував тверджень захисника щодо незаконності оскаржуваного вироку і не дав оцінки стосовно їх обґрунтованості - фактично він просто навів перелік доказів, на підставі яких суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Таким чином, з огляду на наведене рішення апеляційного суду через порушення ним вимог ст. 419 КПК України не можна вважати законним та обґрунтованим, тому воно підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого суд повинен урахувати наведене в цій ухвалі, перевірити всі доводи, наведені в поданій апеляційній скарзі захисника, оцінити кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - із точки зору достатності та взаємозв'язку, після чого ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення відповідно до вимог процесуального та матеріального законів.

Керуючись статтями 434, 436, 438 КПК України, колегія суддів

касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2015 року щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд цього провадження у суді апеляційної інстанції.