Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Пойди М.Ф., суддів Романець Л.А., Кульбаби В.М., за участю прокурора Вергізової Л.А., засудженого ОСОБА_1, розглянула в судовому засіданні у м. Києві 30 квітня 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_1 на вирок Саратського районного суду Одеської області від 07 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 серпня 2014 року щодо нього.

Вироком Саратського районного суду Одеської області від 07 червня 2013 року

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, неодноразово судимого, останній раз вироком Татарбунарського районного суду Одеської області від 09 червня 2010 року за ст. 395 КК України до покарання у виді арешту на строк один місяць, звільненого 09 липня 2010 року по відбуттю строку покарання,

визнано винним та засуджено:

за ч.1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки;

за ч.1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років.

На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено остаточне покарання ОСОБА_1 у виді позбавлення волі на строк 12 років.

Постановлено стягнути з ОСОБА_1 в дохід науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Одеській області 24667,80 грн; в дохід науково-дослідного експертно-криміналістичного центру ГУ МВС України в Миколаївській області 516 грн; в дохід Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз 6732 грн.

Питання про долю речових доказів вирішено у відповідності із вимогами ст. 81 КПК України 1960 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 14 серпня 2014 року вирок Саратського районного суду Одеської області від 07 червня 2013 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни.

Як визнав встановленим суд, в листопаді 2010 року ОСОБА_1, діючи незаконно, не маючи спеціального дозволу, придбав у невстановленому місці, у невстановленої органом досудового слідства особи вогнепальну зброю - гладкоствольну мисливську рушницю 16 калібру, що виготовлена заводським способом з внесенням саморобним способом змін у вигляді видалення шляхом відпилу значної частини стволів та прикладу. Механізми рушниці справні та придатні для здійснення пострілів. Вказаний обріз гладкоствольної мисливської рушниці ОСОБА_1, не маючи передбаченого законом дозволу переніс до домоволодіння в якому тимчасово мешкав, де продовжив незаконно зберігати.

Крім того, 14 листопада 2010 року о 22 год, ОСОБА_1, на ґрунті помсти, підозрюючи потерпілого ОСОБА_2 у вчиненні протиправних дій щодо його бабусі, діючи умисно з метою позбавлення життя, використовуючи завчасно підготовлений зазначений обріз гладкоствольної мисливської рушниці, знаходячись поблизу домоволодіння АДРЕСА_1, через вікно здійснив не менше двох пострілів, від яких настала смерть ОСОБА_2 на місці події.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_1 просить судові рішення скасувати та кримінальну справу закрити, у зв'язку з його непричетністю до вчинення злочину.

В обґрунтування наведеного вказує на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, однобічність, неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

При цьому зазначає про порушення права на захист під час досудового слідства, оскільки право на захист йому з моменту затримання - 15 листопада 2010 року, не роз'яснювалось; відсутність в матеріалах справи протоколу роз'яснення права на захист; захисником був забезпечений, коли вже була проведена значна частина процесуальних дій (включно до 26 листопада 2010 року.

Також стверджує про свою непричетність до вчинення злочину та фальсифікацію доказів по справі.

Крім того вважає, що ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого, який підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, пояснення прокурора, який просив судові рішення залишити без зміни, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

При розгляді даної кримінальної справи судова колегія виходить з того, що згідно ст. 398 КПК України 1960 року, до компетенції касаційного суду не відноситься перевірка обставин, зазначених у статтях 368 та 369 КПК України 1960 року щодо однобічності та неповноти досудового і судового слідства, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Згідно статей 370- 372 КПК України 1960 року предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону, невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Допитаний в судовому засіданні засуджений ОСОБА_1 свою вину в інкримінованих злочинах не визнав та пояснив, що вогнепальну зброю не придбавав, не носив, не зберігав, не використовував, а вбивство ОСОБА_2 не вчиняв.

Незважаючи на невизнання ОСОБА_1 своєї вини, на підставі пояснень потерпілих і свідків, даних, що містяться в протоколах огляду місця події, огляду речових доказів, відібрання зразків для експертного дослідження, висновках судово-медичної, криміналістичної, додаткової криміналістичної, комплексної балістично-трасологічної, дактилоскопічної, судової, акті амбулаторної судово-психіатричної експертиз та інших доказів по справі, суд першої інстанції дійшов висновку щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, кваліфікував його дії за ч.1 ст. 115, ч.1 ст. 263 КК України та призначив покарання.

Твердження засудженого в касаційній скарзі про порушення його права на захист є безпідставними та не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

При призначенні покарання ОСОБА_1, судом враховано обставини і ступінь тяжкості вчинених злочинів, дані про його особу, який раніше судимий, його сімейний та матеріальний стан, думку потерпілих в частині призначення покарання, задовільну характеристику за місцем проживання, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Призначене судом першої інстанції ОСОБА_1 покарання відповідає вимогам, передбаченим статтями 50, 65 КК України.

Викладений у мотивувальній частині вироку суду першої інстанції висновок, про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у вказаному виді та розмірі, є обґрунтованим, судом наведені мотиви такого рішення.

Колегія суддів, вважає, що призначене покарання є необхідним та достатнім для виправлення засудженого ОСОБА_1, попередження вчинення ним нових злочинів та є домірним скоєному.

Крім того, доводи касаційної скарги, які за змістом є аналогічними доводам апеляційної скарги, були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції за апеляційною скаргою засудженого, яку суд визнав необґрунтованою та навівши відповідні мотиви, прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення. З таким висновком суду погоджується і колегія суддів.

ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам, передбаченим ст. 377 КПК України 1960 року.

Порушень норм кримінального і кримінально-процесуального закону, які могли б бути підставами для скасування судових рішень по даній кримінальній справі не встановлено.

Керуючись статтями 394- 396 КПК України 1960 року, пунктами 11, 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України (4651-17) , колегія суддів

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Вирок Саратського районного суду Одеської області від 07 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 14 серпня 2014 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни.