головуючого Романець Л.А., суддів: Зубара В.В., Квасневської Н.Д., при секретарі з участю прокурора потерпілої Медицькій У.І., Парусова А.М., ОСОБА_6, розглянула в судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, потерпілих ОСОБА_7, ОСОБА_6, на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2014 року щодо ОСОБА_8.

Вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2014 року

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що судимості не має, визнано винним та засуджено за ч.1 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Постановлено стягнути з ОСОБА_8 в доход держави в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 16509,46 грн, на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 6332,19 грн, на користь ОСОБА_7 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 2447,66 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди 25000 грн.

Питання про долю речових доказів вирішено у відповідності із ст. 100 КПК України.

Як визнав встановленим суд першої інстанції, 08 грудня 2012 року ОСОБА_8, перебуваючи у стані алкогольною сп'яніння, знаходячись на площі напроти залізничного вокзалу м. Костянтинівка Донецької області, зустрів ОСОБА_9, де між ними за невстановлених обставин виникли неприязні відносини, після чого ОСОБА_8 прийшов до магазину "Бриг", що розташований за адресою: вул. Леніна, 106, м. Костянтинівка, Донецької області, куди за ним підійшов ОСОБА_9, де в подальшому у ОСОБА_8 виник злочинний намір, спрямований на завдання ОСОБА_9 тяжких тілесних ушкоджень, реалізуючи який він вийшов з крамниці "Бриг" і біля сходів вказаного магазину наніс ОСОБА_9 4-5 ударів в область обличчя і голову, своїми умисними діями ОСОБА_8 заподіяв ОСОБА_9 тяжкі тілесні ушкодження, які відносяться до тілесних ушкоджень, що небезпечні для життя.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 червня 2014 року вирок Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 20 лютого 2014 року щодо ОСОБА_8 скасовано, кримінальне провадження закрито у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_8 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України.

При цьому суд констатував, що судом першої інстанції допущено істотне порушення вимог ст.ст. 91, 94, 370 КПК України, а обвинувальний вирок щодо ОСОБА_8 не ґрунтується на неспростовних і беззаперечних доказах, тобто, не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати.

У касаційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв'язку істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

В обґрунтування наведеного вказує, що потерпіла ОСОБА_10 не була належним чином повідомлена про дату, час і місце апеляційного розгляду, у зв'язку із чим позбавлена участі взяти участь в розгляді провадження.

Крім того зазначає, що в діях ОСОБА_8 є склад злочину, що йому інкриміновано.

У касаційній скарзі потерпілі ОСОБА_7 та ОСОБА_6, просять ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв'язку істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування наведеного вказують, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано скасовано вирок місцевого суду та безпідставно закрито провадження в справі. Вважають, що в діях ОСОБА_8 є склад злочину, що йому інкриміновано.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити, пояснення потерпілої, яка підтримала касаційну скаргу та доповнення до неї, перевіривши матеріали провадження і обговоривши доводи касаційних скарг та доповнень до них, колегія суддів вважає, що касаційні скарги прокурора та потерпілих підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 438 КПК України предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до ч.1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбаченим цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Водночас, виходячи з норм кримінального процесуального закону апеляційне провадження передбачає декілька його стадій. Зокрема, ст. 397 цього Кодексу передбачає здійснення судом апеляційної інстанції процесуальних дій, спрямованих на прийняття поданої апеляційної скарги, а ст. 399 регламентовано дії суддідоповідача та зазначено підстави залишення ним апеляційної скарги без руху, її повернення або відмови у відкритті провадження, тобто у випадках недодержання особою вимог, передбачених ст. 396 КПК України.

Згідно зі ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За приписами статей 404 та 405 цього Кодексу суд апеляційної інстанції зобов'язаний перевірити всі доводи в апеляційних скаргах, у тому числі за необхідності і шляхом дослідження доказів.

За правилами ст. 23 зазначеного Кодексу суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених КПК (4651-17) .

Проте у цьому кримінальному провадженні зазначених вимог закону апеляційним судом не виконано.

Як убачається з матеріалів провадження засуджений ОСОБА_8 у поданій апеляційній скарзі стверджував про незаконність вироку, невідповідність висновків суду фактичним обставинам подій та вказував на численні порушення норм КПК (4651-17) під час розгляду кримінального провадження і у зв'язку з цим на недоведеність його винуватості. Разом із тим у скарзі засуджений не вказав на те, яким чином апеляційна інстанція повинна перевірити законність вироку суду першої інстанції (процесуальні аспекти вирішення поставленого питання).

Вказану скаргу, фактично без належної її відповідності вимогам ст. 396 КПК, з огляду на положення статей 415, 418 цього Кодексу, було прийнято судом апеляційної інстанції, відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційний розгляд.

В подальшому суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення апеляційної скарги засудженого, відобразивши в ухвалі частково докази, які містяться в оскаржуваному вироку, даючи їм іншу оцінку, усупереч принципам кримінального процесуального закону їх безпосередньо не дослідив, що свідчить про формальний підхід до апеляційного перегляду рішення, постановленого в цьому кримінальному провадженні.

Так, у порушення вказаних вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції лише вибірково дослідив докази по даному кримінальному провадженню, при цьому не перевірив усі докази, не допитав свідків, не зважаючи також на ту обставину, що показання свідків оспорювались в апеляційній скарзі обвинуваченого ОСОБА_8, та надав іншу оцінку не дослідженим доказам, ніж суд першої інстанції.

Тобто, судом апеляційної інстанції порушено принцип безпосередності дослідження доказів, оскільки він не вправі був дати доказам іншу оцінку, ніж та, яку надав суд першої інстанції, якщо їх не було досліджено під час апеляційного розгляду провадження.

Крім того, про дату, місце і час апеляційного розгляду потерпілу ОСОБА_10 не було повідомлено належним чином, що є порушенням вимог статей 56, 405 КПК України та позбавило її можливості підтримати свою апеляційну скаргу і висловити свої доводи у судових дебатах.

Зогляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційний перегляд кримінального провадження всупереч вимогам ст. 2 КПК відбувся формально. Таким чином, ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою. Зазначене рішення постановлено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, що перешкоджає суду касаційної інстанції дійти однозначного висновку щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність, у зв'язку із чим на підставі п.1 ч.1 ст. 438 КПК ухвалу апеляційного суду необхідно скасувати і призначити новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно провести процедуру апеляційного провадження з дотриманням положень глави 31 КПК України (4651-17) та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.