розглянувши касаційну скаргу прокурора, яка приймала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 січня 2015 року щодо засудженої ОСОБА_1,

Зазначеним вироком засуджено

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку Мурманської області Російської Федерації, громадянку України, зареєстровану за адресою: АДРЕСА_1, проживаючої за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судиму,

за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 1 рік;

за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_1 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки, з покладенням на неї виконання обов'язків, передбачених пунктами 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вироком суду вирішені питання про долю речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнана винною та засуджена за те, що вона 25 червня 2014 року, приблизно о 01 годині 30 хвилин, знаходячись у квартирі АДРЕСА_3, таємно викрала з тумбочки гроші у сумі 1 000 грн та набір жіночих духів вартістю 600 грн, які належали ОСОБА_2 Після чого залишила приміщення квартири, а викраденим розпорядилася на власний розсуд, чим завдала потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 1600 грн.

Крім того, 25 липня 2014 року, приблизно о 01 годині 40 хвилин, ОСОБА_1 знаходячись у загальному коридорі між квартирами АДРЕСА_3, повторно таємно викрала велосипеди, які належали ОСОБА_3 Після чого залишила місце вчинення злочину, а викраденим майном розпорядилась на власний розсуд, чим завдала потерпілому матеріальної шкоди на загальну суму 2 450 грн.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 28 січня 2015 року вирок районного суду залишений без змін.

У касаційній скарзі прокурор просить судові рішення у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування таких вимог прокурор стверджує, що суд не правильно звільнив ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, оскільки засуджена має дитину віком до семи років, а тому вона підлягала звільненню від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 79 КК України, яка є спеціальною нормою. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно залишив апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши дотримання прокурором порядку, строків касаційного оскарження та відповідність касаційної скарги вимогам закону, доводи касаційної скарги та надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити за наступних підстав.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України, у касаційній скарзі прокурором не оспорюються.

Міра покарання засудженій обрана у відповідності з вимогами статей 50, 65 КК України.

Що стосується доводів прокурора про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність, то, на думку колегії суддів, вони є непереконливими.

Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику призначення судами кримінального покарання" від 24жовтня 2003 року № 7 (v0007700-03) (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10 грудня 2004 року (v0018700-04) , № 8 від 12 червня 2009 року (v0008700-09) та № 11 від 06 листопада 2009 року (v0011700-09) ) при призначенні покарання у виді позбавлення волі на певний строк вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до 7 років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі та особливо тяжкі злочини, суд залежно від ступеня суспільної небезпечності вчиненого, даних про особу засудженої та обставин, що обтяжують і пом'якшують покарання, вправі звільнити таких жінок від відбування покарання з випробуванням як на підставі статті 75 КК, так і на підставі статті 79 КК.

А передбачене у ст. 79 КК України звільнення є спеціальним видом звільнення від відбування покарання з випробуванням, і допустимість його застосування лише до вагітних жінок і жінок які мають дітей віком до семи років, визнається обов'язковою умовою такого звільнення. Однак, таке звільнення за багатьма ознаками не відрізняється від звільнення від покарання, встановленого у ст. 75 КК України. Проте одна з важливих особливостей полягає і в тому, що, на відміну від загального виду звільнення (ст. 75 КК), закон надає право звільнити таку засуджену від відбування не тільки основного, а й додаткового покарання у разі, якщо його було призначено.

Таким чином, звільнення засудженої на підставі ст. 75 КК України, на думку колегії суддів, виходячи з відсутності застосування додаткового покарання щодо засудженої, не є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та не погіршує її становище.

Доводи касаційної скарги прокурора є аналогічними доводам прокурора, який подавав апеляційну скаргу на вирок районного суду, та яким апеляційний суд, перевіривши їх ретельно, надав належну оцінку, навівши при цьому відповідні мотиви і дійшов правильного висновку про відсутність підстав для її задоволення, постановив ухвалу яка відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів підстав для зміни чи скасування судових рішень не вбачає, а тому у відкритті провадження за касаційною скаргою прокурора слід відмовити, згідно п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України, колегія суддів

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора, яка приймала участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 28 січня 2015 року щодо засудженої ОСОБА_1.