ознайомившись з касаційною скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Золочівського районного суду Харківської області від 25 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 січня 2015 року,

Вказаним вироком місцевого суду, залишеним без зміни вищезазначеною ухвалою апеляційного суду, засуджено

ОСОБА_1, 1958 р.н., громадянку України, не судиму, уродженку села Гуєво Суджанського району Курської області Російської Федерації, мешканку міста Харкова,

- за ч. 1 ст. 122 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням протягом дворічного іспитового строку з покладенням обов'язків, передбачених пп. 2, 3, 4 ч. 1 ст. 76 КК України.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1323,40 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 3000 грн - моральної.

Згідно вироку, ОСОБА_1 13.07.2013 поблизу її дачного домоволодіння в селі Сот. Козачок Золочівського району Харківської області на ґрунті неприязних стосунків з ОСОБА_2, після того як останній впав на землю від удару іншої особи, почала бити його штиковою лопатою по тулубу та кінцівкам, умисно заподіявши легкі та середньої тяжкості тілесні ушкодження.

У касаційній скарзі засуджена, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вказані судові рішення та закрити кримінальне провадження щодо неї.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки суду першої та апеляційної інстанцій і перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК України, не підлягають, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнота судового розгляду, на що посилається засуджена у касаційній скарзі, самі по собі можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду, згідно до вимог ст. ст. 409, 410 КПК України, апеляційним судом.

Отже, в касаційній скарзі засудженої відсутні посилання на підстави для зміни чи скасування судових рішень судом касаційної інстанції, передбачені ч. 1 ст. 438 КПК України.

Твердження засудженої про недоведеність її вини у спричиненні середньої тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки протилежні висновки суду в цій частині ухвалено, у відповідності до вимог ст. 370 КПК України, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України.

Такі висновки, як вбачається з оскаржених рішень, відповідають показанням потерпілого ОСОБА_2 про сварку 13.07.2013 з ОСОБА_3 та ОСОБА_1, в ході якої перший пальцями здавив йому очі а остання нанесла удари штиковою лопатою; показанням свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про те, як вони дізнались про нанесення засудженою потерпілому тілесних ушкоджень; висновкам експертів № 52-зл/ж/13 та № 68-зл/ж/13 а також іншій медичній документації про характер, локалізацію й тяжкість заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень; даним протоколу слідчого експерименту від 16.08.2013, в ході проведення якого потерпілий розказав та показав обставини нанесення йому тілесних ушкоджень; даним протоколу одночасного допиту потерпілого та засудженої.

Визнавши ці докази достовірними та оцінивши їх в сукупності з іншими фактичними даними, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 в скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України та правильно кваліфікував її дії.

Апеляційним судом перевірялись доводи засудженої про недоліки висновку судово-медичної експертизи, в тому числі шляхом допиту в судовому засіданні експерта ОСОБА_8 та дослідження відповідної медичної документації, за результатом чого встановлено, що вказана експертиза проведена відповідно до вимог Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки матеріалів та призначення судових експертиз.

Проведення слідчого експерименту з потерпілим 16.08.2013 без участі засудженої не може бути підставою для визнання протоколу цієї слідчої дії недопустимим доказом, оскільки згідно ч. 3 ст. 240 КПК України коло учасників слідчого експерименту визначає слідчий, а місце його проведення, всупереч твердженню засудженої, в даному випадку не мало значення, так як метою проведення слідчого експерименту було встановлення обставин нанесення потерпілому ОСОБА_2 тілесних ушкоджень.

Покарання засудженій призначено з урахуванням загальних засад, передбачених ст. 65 КК України, та є справедливим.

Апеляційний суд, у відповідності до вимог ст. 419 КПК України, вмотивувавши свої висновки, обґрунтовано залишив без зміни вирок суду першої інстанції, а доводи засудженої на спростування вищезазначених висновків не переконливі та недостатні.

Отже, з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для її задоволення немає.

Інші порушення та недоліки, на які звертає увагу засуджена в касаційній скарзі (відсутність в матеріалах кримінального провадження протоколу її допиту в якості свідка тощо), не є істотними, оскільки вони не перешкодили повно та всебічно розглянути справу і постановити законні, обґрунтовані та справедливі рішення.

Зважаючи на зазначене, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів,

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою засудженої ОСОБА_1 на вирок Золочівського районного суду Харківської області від 25 вересня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 20 січня 2015 року щодо неї.