розглянувши у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013010380002189, за касаційною скаргою заступника прокурора Вінницької області на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 листопада 2014 року щодо

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Кидрасівки Бершадського району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2, раніше не судимого,

якого визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця с. Горбівці Літинського району Вінницької області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимого,

якого визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України, уродженця м. Вінниця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3, раніше не судимого,

якого визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України,

за участю прокурора Міщенко Т. М.,

засудженого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_4,

законного представника ОСОБА_5,

до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ звернувся заступник прокурора Вінницької області із касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 14 листопада 2014 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування зазначеної ухвали та призначення нового розгляду у суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначених покарань тяжкості злочинів та особам засуджених внаслідок м'якості. Свої вимоги прокурор мотивує тим, що апеляційний суд при призначенні покарання ОСОБА_1 безпідставно застосував вимоги ст. 69 КК України. Не погоджується із врахуванням щирого каяття та відшкодування збитків потерпілому як обставин, що пом'якшують покарання. Вважає, що приймаючи рішення про звільнення засуджених від відбування покарання з випробуванням, суд повною мірою не врахував тяжкість злочинів та не навів достатніх підстав для застосування ст. 75 КК України, а призначене покарання суперечить вимогам ст. 65 КК України.

У запереченнях на касаційну скаргу захисник ОСОБА_4 та потерпілий ОСОБА_6 зазначають про безпідставність доводів касаційної скарги прокурора та просять судові рішення щодо ОСОБА_1 залишити без змін.

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 14 серпня 2014 року ОСОБА_1 визнано винуватим у пред'явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України та його засуджено до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років із конфіскацією усього майна, яке є його власністю; ОСОБА_2 - у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік; ОСОБА_3 - у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

Вирішено питання цивільного позову, процесуальних витрат та долю речових доказів.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 14 листопада 2014 року задоволено апеляційні скарги законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_1 - ОСОБА_5 та його захисника ОСОБА_4, потерпілого ОСОБА_6, обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3, частково задоволено апеляційну скаргу прокурора, вирок місцевого суду щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 змінено.

Визнано обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_1: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, добровільне відшкодування завданого збитку.

Призначено ОСОБА_1 покарання за ч. 3 ст. 289 КК України із застосуванням статей 69, 98 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі статей 75, 104 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням на нього обов'язків, визначених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звільнено від призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням із іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням на кожного із них обов'язків, визначених пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 76 КК України.

Вирішено долю речового доказу.

У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнано винуватими у вчиненні злочинів за таких обставин.

14 червня 2013 року приблизно о 16:00 год. ОСОБА_1, попередньо домовившись із ОСОБА_6 про зустріч для огляду належного йому мотоциклу "Yamaha R6", 2002 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, з метою його купівлі, під час зустрічі із останнім, реалізуючи умисел на незаконне заволодіння транспортним засобом, запропонував ОСОБА_6 проїхатись на мотоциклі, а проїжджаючи поблизу будинку № 237 по вул. Маяковського у м. Вінниці, наказав йому зупинитися, де погрожуючи останньому застосуванням пневматичного пістолету, наказав відійти від мотоцикла, після чого заволодів транспортним засобом та на ньому покинув місце події.

15 червня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що ОСОБА_1 вчинив особливо тяжкий злочин, діючи умисно, маючи намір на заздалегідь не обіцяне приховування цього злочину, з метою запобігти викриттю останнього та знищити сліди злочину, разом із ОСОБА_1 перефарбували вищевказаний мотоцикл у чорний колір, після чого, в кінці червня 2013 року ОСОБА_3 збув мотоцикл ОСОБА_7

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав касаційну скаргу, засудженого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_4 та законного представника ОСОБА_5, які заперечили проти задоволення скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 та правильність кваліфікації вчинених ними дій у касаційній скарзі прокурора не оспорюються.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину і особі засудженого.

При перевірці матеріалів провадження касаційним судом установлено, що доводи прокурора про невідповідність призначеного ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 покарання вимогам кримінального закону через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м'якість покарання є такими, що частково заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Як убачається з ухвали, призначаючи покарання ОСОБА_1 апеляційний суд послався на тяжкість вчиненого злочину, що належить до категорії особливо тяжких, обставини, що пом'якшують покарання, якими було обґрунтовано враховано визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, вчинення злочину неповнолітнім, відшкодування завданих збитків у повному обсязі, які визнано такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого, який раніше не судимий, позитивно характеризувався за місцем проживання та навчання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, позицію потерпілого, що давало достатні підстави для застосування ст. 69 КК України при призначенні покарання.

При призначенні покарання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 взято до уваги тяжкість злочину, вчинення злочину вперше, щире каяття як обставину, що пом'якшує покарання кожного із засуджених, а також дані про їх особи, у тому числі: позитивні характеристики за місцем проживання та роботи, навчання у вищих навчальних закладах, відсутність обставин, що обтяжують покарання, які у сукупності стали підставами для призначення покарання у виді позбавлення волі у мінімальних межах санкції статті, що передбачає кримінальну відповідальність за вчинене.

Водночас, при вирішенні питання про застосування ст. 75 КК України суд має належним чином досліджувати й оцінювати всі обставини, які мають значення для справи та застосовувати вказані вимоги закону лише в тому разі, коли для цього є умови й підстави, про що у судовому рішенні мають бути викладені докладні мотиви.

Разом із цим, приймаючи рішення про необхідність звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд послався на ті ж самі обставини, що стали підставами призначення ОСОБА_1 покарання нижче нижчої межі санкції статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - у мінімальних межах санкції статті та усупереч вимог ст. 419 КПК України належним чином не мотивував свої висновки в частині призначення покарання щодо кожного із засуджених із застосуванням вимог ст. 75 КК України з урахуванням принципу індивідуалізації покарання.

Зокрема, приймаючи рішення про необхідність звільнення ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України, суд апеляційної інстанції не проаналізував тяжкість вчинених засудженими конкретних злочинів, їх суспільну небезпеку, обставини їх вчинення, та у повному обсязі не обґрунтував підстав для висновків про можливість виправлення засуджених та попередження вчинення ними нових злочинів без реального відбування покарання.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 - скасуванню із призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді у суді апеляційної інстанції суду необхідно вжити всіх передбачених законом заходів до повного, всебічного й об'єктивного розгляду кримінального провадження, перевірити доводи поданих апеляційних скарг, дати висновкам суду першої інстанції належну оцінку та прийняти законне й обґрунтоване рішення, виклавши його у відповідному процесуальному документі згідно з вимогами закону.