у касаційних скаргах засуджений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат Грачов А.В. просять вирок та ухвалу щодо ОСОБА_4 змінити, виправдати його за епізодом вчиненого злочину відносно ОСОБА_6 та призначити за ст. 186 ч. 1 КК України покарання, не пов'язане із позбавленням волі. Вказують на те, що судами обох інстанцій не було надано належної оцінки як доказу заяві потерпілої ОСОБА_6 від 22.05.2014 року, у якій вона зазначила, що він не вчиняв злочину відносно неї, та аналогічних її показань даних під час розгляду справи у суді, внаслідок чого дійшли помилкового висновку про його винуватість у вчиненні злочину щодо ОСОБА_6 та призначили покарання, яке не відповідає тяжкості злочину і його особі внаслідок суворості.

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2014 року ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за ст. 186 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Строк відбуття покарання ОСОБА_4 вказано рахувати з моменту затримання, йому обрано запобіжний захід у виді домашнього арешту та вирішено питання щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено за те, що він 17 січня 2014 року близько 17 години 00 хвилин в дворі будинку АДРЕСА_2, умисно, з корисливих мотивів, шляхом ривку сумки, яка знаходилась у руці ОСОБА_6, відкрито викрав сумку з речами останньої, а саме: мобільним телефоном марки "Нокіа 206", вартістю 639 грн., пенсійним посвідченням на ім'я ОСОБА_6, пластиковими платіжними картками "Приват-банку" та банку "Аваль", з якої в подальшому були зняті грошові кошти у сумі 6 000 гривень, й гаманцем із грошовими коштами в сумі 1 800 грн. Після скоєного ОСОБА_4. з місця злочину зник, викраденим розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілій ОСОБА_6 матеріальної шкоди на загальну суму 8 439 гривень.

Крім того, ОСОБА_4. 30 січня 2014 року близько 10 години 30 хвилин неподалік будинку АДРЕСА_3 помітив раніше незнайому йому жінку, яка йшла з дитиною на руках і в якої у руці знаходилась жіноча сумочка, та маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна, а саме сумочки, яка знаходилась у руці ОСОБА_9., пройшов за нею до крайнього під'їзду будинку АДРЕСА_3, де на останній сходинці до третього поверху вказаного під'їзду з корисливих спонукань, відкрито, із застосуванням насильства, що виразилось у поштовху руками у груди ОСОБА_9, від чого остання впала на сходи під'їзду, заволодів майном потерпілої. Після цього ОСОБА_4. з місця події зник разом з викраденим майном, що знаходилось у сумці, а саме: мобільним телефоном "Nokia 2330", вартістю 570 грн., мобільним телефоном Fly DS105, вартістю 257 грн. 35 коп., грошима у сумі 1 000 грн., 500 російських рублів, що згідно довідки УНБУ у Вінницькій області від 26.02.2014 № 13-013/723 відповідно до офіційного курсу гривні до російських рублів станом на 30 січня 2014 року становить 115,63 грн., паспортом громадянина України, пенсійним посвідчення на ім'я останньої, яким розпорядився на власний розсуд, чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 1 942 грн. 98 коп.

Згідно висновку експерта №152 від 03.02.2014 року у ОСОБА_9 були виявлені тілесні ушкодження - синці на правому передпліччі та обох колінних суглобах, що належать до легких тілесних ушкоджень.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 18 грудня 2014 року вказаний вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_4 залишено без зміни, а апеляційну скаргу його захисника - без задоволення.

Заслухавши доповідача, доводи засудженого та його захисника про підтримання своїх касаційних скарг, доводи прокурора про заперечення проти касаційних скарг та законність і обґрунтованість судових рішень, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи касаційних скарг, колегія суддів вважає, що скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 433 ч. 2 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеність вини засудженого та кваліфікація його дій за епізодом викрадення майна ОСОБА_9. у касаційних скаргах не оспорюються.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційних скаргах в частині доведеності вини ОСОБА_4 у вчиненні відкритого викрадення майна ОСОБА_6, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції, дослідивши та проаналізувавши зібрані по справі докази, дав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому злочину. На підтвердження винуватості ОСОБА_4 та доведеності його вини у вчиненні злочину відносно потерпілої ОСОБА_6 суд обґрунтовано послався на показання самої потерпілої ОСОБА_6, дані нею в судовому засіданні під час першого допиту, на показання свідка ОСОБА_10, який підтвердив такі її показання та вказав обставини, за яких він зняв грошові кошти з банківських карток, попередньо отриманих ним від ОСОБА_4, на зображення камер спостереження та роздруківки транзакцій. При цьому, суд мотивував вирок в частині критичної оцінки показань ОСОБА_4 та змінених показань потерпілої ОСОБА_6 в частині обставин інкримінованого засудженому епізоду вчинення викрадення майна останньої, як такі що спрямовані на сприяння обвинуваченому уникнути відповідальності за скоєне та які спростовуються іншими доказами кримінального провадження. Встановивши фактичні обставини, суд дійшов до обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_4 відкритого викрадення майна ОСОБА_6 та правильно кваліфікував його дії за ст. 186 ч. 2 КК України.

Доводи касаційних скарг про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості не відповідають фактичним обставинам справи та не спростовують висновки суду першої інстанції щодо призначеного ОСОБА_4 покарання.

При призначені ОСОБА_4 покарання суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, обставини, що пом'якшують і обтяжують його покарання, та конкретні обставини скоєння кримінального правопорушення.

Так, місцевий суд врахував, що злочин, у вчиненні якого ОСОБА_4 визнано винуватим і засуджено, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким, особу засудженого, який за місцем проживання характеризується позитивно, на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за скоєння корисливого злочину, обставину того, що він вчинив два нові злочини відносно жінок, які є значно старшими його за віком, те, що в момент нападу на ОСОБА_9. остання тримала на руках малолітню дитину, давши оцінку такій поведінці обвинуваченого. Врахував суд і те, що ОСОБА_4 у вчиненому не розкаявся та свою вину у вчиненому визнав лише частково. Вчинення злочину щодо особи похилого віку визнано обставиною, що обтяжує покарання, а обставин, що пом'якшують покарання, встановлено не було.

Врахувавши, всі зазначені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції частини 2 статті 186 КК України, ближче до її максимальної межі, а прийняте рішення відповідно мотивував.

Покарання засудженому ОСОБА_4 призначено судом відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, призначене йому покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Доводи касаційних скарг засудженого та захисника, які аналогічні доводам апеляційної скарги захисника ОСОБА_11, в тому числі і щодо недоведеності вини засудженого у вчиненні викрадення майна ОСОБА_6 та суворості призначеного йому покарання, були предметом перевірки в суді апеляційної інстанції і обґрунтовано визнані такими, що не відповідають матеріалам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону.

При цьому апеляційний суд погодився з рішенням суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, за епізодом викрадення майна ОСОБА_6, виходячи з встановлених обставин та наявних доказів, яким була дана належна оцінка і зроблені правильні висновки.

При розгляді апеляційної скарги захисника суд апеляційної інстанції її доводи перевірив і своє рішення належним чином мотивував.

Так, апеляційний суд спростував доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції вимог ст. 95 КПК України, зазначивши, що суд взяв до уваги та поклав в основу вироку за епізодом викрадення майна ОСОБА_6 показання останньої, дані нею під час її першого допиту в суді та критично оцінив зміну її показань, мотивувавши таке своє рішення. Не знайшов апеляційний суд і підстав для зменшення покарання засудженому, погодившись з покаранням призначеним судом першої інстанції, як таким, що відповідає вимогам ст. 65 КК України. Із такими висновками апеляційного суду погоджується і колегія суддів. Ухвала апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_4 та правильність кваліфікації його дій.

За таких обставин, доводи засудженого та захисника щодо неправильності кваліфікації дій ОСОБА_4 та відсутності в його діях складу злочину, передбаченого ст. 186 ч. 2 КК України, за епізодом викрадення майна ОСОБА_6 є безпідставними.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги та скасування або зміни судових рішень не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, колегія суддів

вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 23 жовтня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 18 грудня 2014 року щодо ОСОБА_4 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника - адвоката Грачова А.В. - без задоволення.