розглянула в судовому засіданні в м. Києві 23 квітня 2015 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_1 в інтересах засудженої ОСОБА_2 на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 23 липня 2014 року.

Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 29 січня 2014 року

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянку України, таку, що судимостей не має,

- за ч. 2 ст. 191 КК України на 1 рік 6 місяців обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків у сфері комунального господарства строком на 1 рік 6 місяців;

- за ч. 1 ст. 366 КК України на 1 рік обмеження волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків у сфері комунального господарства строком на 1 рік.

На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів остаточно ОСОБА_2 визначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих обов'язків у сфері комунального господарства строком на 1 рік 6 місяців.

Відповідно до ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.

Вирішено питання судових витрат та речових доказів у справі.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23 липня 2014 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За обставин встановлених судом та детально викладених у вироку, ОСОБА_2 визнано винуватою та засуджено за заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; за службове підроблення, тобто внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей.

ОСОБА_2, будучи службовою особою в силу займаної посади директора КП "М'ясний ринок", що на вул. М.Ринок, 2, у м. Дрогобичі Львівської області, в період з 03 червня 2004 року по 03 червня 2005 року зловживаючи своїм службовими становищем, підписала платіжні відомості про виплату заробітної плати працівникам КП "М'ясний ринок" за період з травня 2004 року по травень 2005 року, внісши в них завідомо неправдиві відомості про виплату заробітної плати працівнику вказаного підприємства ОСОБА_3, який фіктивно рахувався на посаді різноробочого, привласнивши таким чином грошові кошти на загальну суму 1646, 21 грн.

У касаційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції і справу закрити в зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складів злочинів, за які її засуджено. Вважає, що в діях останньої не встановлено об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України та вказує, що видача заробітної плати не входила до переліку обов'язків ОСОБА_2, а тому у неї не було повноважень на розпорядження цими коштами. Стверджує, що засуджена не вносила до платіжних відомостей завідомо неправдиву інформацію, а лише візувала їх, виконуючи свої обов'язки директора. Наводить доводи щодо невідповідності висновків суду, викладених у вироку фактичним обставинам справи, неповноти досудового та судового слідства. Зазначає, що всупереч вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, перевіряючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд не перевірив належним чином всіх доводів його апеляції та передчасно, на його думку, залишив їх без задоволення.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який вважав, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів за встановлених у вироку обставин підтверджено сукупністю доказів, яким дана належна оцінка відповідно до вимог КПК України 1960 (1001-05) року.

Зокрема, як убачається з матеріалів справи, висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем; внесенні до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей та кваліфікація її дій за ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України, відповідно, відповідають фактичним обставинам справи і ґрунтуються на зібраних у справі доказах. Зокрема, вони підтверджуються показаннями свідків: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6; даними, що містяться в протоколах огляду місця події від 28.11.2005 року, очних ставок від 05.07.2006 року та від 15.07.2006 року; даними, що містяться в платіжних відомостях про виплату заробітної плати на КП "М'ясний ринок" та протоколі їх огляду, наказі про прийняття ОСОБА_3 на роботу в КП "М'ясний ринок" від 01.11.2001 року № 6, наказі про звільнення ОСОБА_3 з роботи за згодою сторін від 31.05.2005 року № 56, табелях обліку робочого часу працівників КП "М'ясний ринок" та протоколі їх огляду від 30.08.2006 року, висновку почеркознавчої експертизи № 1973 від 03.07.2006 року та іншими доказами.

Судами першої та апеляційної інстанції ретельно перевірялись доводи ОСОБА_2 та її захисника, в яких вони наполягали на відсутності у діях засудженої складів злочинів. Між тим, такі доводи є аналогічними тим, що наведені в касаційній скарзі захисника.

За змістом ст. 67 КПК України 1960 року оцінка доказів є виключно компетенцією суду, який постановив вирок. Колегія суддів установила, що суд першої інстанції дотримався вимог цієї норми закону.

Отже, правильно проаналізувавши наявні у справі докази в їх сукупності та давши їм належну оцінку, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України. З даними висновками суду першої інстанції погодився і апеляційний суд, визнавши такими, що не відповідають матеріалам справи доводи захисника про відсутність складів злочинів у діях ОСОБА_2

Викладені в судових рішеннях мотиви про визнання цих доводів такими, що не відповідають матеріалам справи, колегія суддів знаходить обґрунтованими, оскільки встановлені судом обставини справи свідчать про те, що ОСОБА_2 заволоділа чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем а також внесла до офіційних документів завідомо неправдиві відомості та таким чином вчинила злочини, передбачені ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України.

В ході перевірки матеріалів кримінальної справи колегією суддів також не встановлено процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду та правильність кваліфікації дій засудженої.

Враховуючи викладене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника і скасування судових рішень немає.

Колегія суддів звертає увагу, що доводи касаційної скарги захисника, в тому числі щодо відсутності у ОСОБА_2 об'єктивної сторони складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України є аналогічними доводам, викладеним у його апеляції та були предметом перевірки апеляційного суду, який в своєму рішенні проаналізував наведені захисником ОСОБА_1 підстави для скасування вироку місцевого суду, і обґрунтовано залишив їх без задоволення.

Зокрема, вказаний суд погодився з висновком суду першої інстанції, зробленим на підставі досліджених та оцінених наявних у матеріалах справи доказів, а саме пояснень самої ОСОБА_2, яка своєї вини не визнавала, показань свідків та зібраних в справі доказів, про те, що остання умисно і безпідставно з використанням свого службового становища, діючи у власних інтересах заволоділа коштами КП "М'ясний ринок", внісши при цьому завідомо неправдиві відомості до офіційних документів.

З наведеними висновками суду апеляційної інстанції погоджується і колегія суддів та вважає ухвалу апеляційного суду такою, що відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року.

З огляду на те, що для заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем основною ознакою є не наявність чи відсутність у винного певної правомочності щодо майна, яке є предметом злочину, а використання для заволодіння чужим майном офіційно наданих йому за посадою службових повноважень, колегія суддів не може погодиться з твердженнями захисника про відсутність у діях ОСОБА_2 об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України. Безпідставними також є посилання в касаційній скарзі на відсутність об'єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, яка передбачає внесення у дійсний офіційний документ даних, що не відповідають дійсності повністю або частково, що як достовірно встановлено судами попередніх інстанції було зроблено засудженою.

Покарання ОСОБА_2 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України. Рішення про звільнення від його відбування на підставі ч. 5 ст. 74, ст. 49 КК України є правильним.

Істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, неправильного застосування кримінального закону у справі колегією суддів не встановлено, а тому підстав для задоволення касаційної скарги захисника немає.